тудент Одеського університету.
Галя – дочка його, 20 літ. Тільки що скінчила гімназію. Невеличка на зріст, сухенька, чорнява.
Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 літ; білява, висока, огрядна.
Пріся – красива, брава дівка, 19 літ. Наймичка Храпкова.
Кирило – дід. Пасічник у Храпка.
Вовк – багатий щетинник.
Грицько – його син 24 літ. Високий красивий парубок.
Печариця – 27 літ. Учитель народної школи.
Передерій – міщанин, проноза.
Перепадя – козак, Передеріїв полигач.
Тхориха – козача вдова.
Син її.
Жінка з дівчинкою.
Засідатель, соцькі, десятники. Люди – чоловіки й жінки.
Коїться в багатому містечкові.
– СПРАВА ПЕРША —
Робоча хата Храпкова. На середній стіні з правого боку двері, з лівого – у куток – канапка; далі від неї, наближаючись до кінця кону, стіл з усякими ящиками; на столі стоїть євангеліє у шкуратяних палітурках, з золотим хрестом посередині; з боків столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише і часом риється в книжках.
Вихід І
Храпко (кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Ні, не далось мені це письменство, та й годі! Що я тут написав, а от аж пальців не розведу – натрудив руку. От і кажуть: важке діло ціпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усією рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володій, заставляй їх виводити літеру за літерою… виведеш бісового батька!.. Он як наварганив! (Бере папір, розглядає). Іч – мов п'яниці порозхилялись на всі боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо міцно держу, і руки не трусяться, а стрічки, мов молодими биками рілля зорана, – і сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'їзд…» Ну ще «Мировий З'їзд» нічого. Хоч не гаразд, зате розбірне; а от уже… (читає) «часного повіренного»… гму-гму-гму… «по ділу»… гму-гму… такому-то, – ні к бісу не годиться!.. «Апеляціонная жалоба»… «Жалоба» і нічого б собі, так дуже одхилилася од «апеляціонної…». Ще пак у цім слові, здається, чогось двоє: покой чи люди? От і забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставі». (Бере книжку й, горнучи листки, шукає). О, бач: апелляціонная – двоє люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нігде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скільки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папір, задумується). Горе мені, що нема ні відки підпомоги. Дунька – ще гірше від мене ригує – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неї не припадала. От їй по хазяйству – так: курей глядіти, огірки солити… У матір пішла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скінчити гімназію. Ця, здається, змогла б дати мені підпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це діло, не їх голови. Як баба, то воно змалку й до віку баба! От їм – прибратися, нарядитися, щоб очі нашого брата на себе звернути – то так! А до діла, до справжнього діла – вони недотепні… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так ніхто не візьме! От син – то вже друге діло; то вже – користь. Раз – сам він заробе, удруге – за жінкою візьме, а втретє – найголовніше – рід через його не переведеться… Це вже прибуток, справжній прибуток, а дочки – то… (Махає рукою, задумується). Краще б було покійниці, замісто двох дочок, та порадувати двома синами. От замість Гальки – сина. Явдоха б по хазяйству була, а синів би – одного по вченому пустив, а другого – призвичаював до свого діла. Ех! царство небесне покійниці, добра господиня була, та не поділшлива: собі то двох вигодувала, а мені, бач, одного, та ще й того неслухняного. Казав бісовому: йди по юредичеському хваль… хваль… і язик зломиш, поки його вимовиш!.. А він, дурний, зовсім по іншому пішов. Торік був, – листя збирає, метеликів лове, – чортбатьказна-що! – мов та дитина мала грається. Що ж, питаю, з того буде? Як скінчиш, що буде? А що, каже, буде: учителем буду або прохвесором. Велика, бач, цяця учитель той або прохвесор – куди пак!.. Дурний та й годі. (Задумується). Ні, не везе таки мені на сімейку! Клопочусь за неї, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? Чи оцінять то вони батькові труди? Чи збережуть те добро, що назбирав для їх?
Увіходе Явдошка.
Вихід II
Явдошка. Тату! Он вас люди питаються.
Храпко. Які люди?
Явдошка. А по чім я знаю!..
Храпко. Багато їх?
Явдошка. Два чоловіки та жінка з дівчинкою.
Храпко.
