все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки.
– Хіба ж ти й сам не гуляв зроду, Йване? – скажуть мати.
– А я зроду дурнем не був, дякувати Господові!
Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було, як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших: матусі очіпок, шовком гаптований, чи плахту червону, мені доброго намиста, або стрічок, або пояс червоний, найкращий; малим сестрам тож сережки, намистечка… Оце, було, хоч як рано приїде, а гостинці роздасть аж другого або третього дня. Ми вже в вічі йому заглядаємо, ходимо коло його – ні! Він собі розказує, як там з перекупкою посварився абощо. А як уже повиймає гостинці та почне всіх дарувати, – зрадіємо так, Господи!
– Татоньку, голубоньку! Ой татоньку наш любий!
– Да ну, ну! годі вже, годі! Чого се розворушились, як бджоли? І не вгамувать! Може, у вас така думка, що я все те покупував? Еге ж, розумні голови! Се як випродав пшеницю та зосталось щось із мірку, то й ув’язавсь якийсь навіжений крамар: заміняймось та заміняймось! Я й замінявсь, аби одчепитись.
Отак було видумає що-небудь, а вже ніколи не признається, що згадав про вас, купив вам гостинця – ізроду-віку не скаже! Такий-то був покійний, нехай царствує!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
