наче статуя. Я похолонув від страху, від жаху того, що мало між нами відбутися. Бо хоч я давно про це мріяв і молився, щоб воно прийшло, але воно настало вкрай несподівано, не давши мені бодай хвилинного застереження, і тепер я опинився там, звідки немає ніякого вороття, на незнайомій території. Вона підвела голову, досі припадаючи до мене, й подивилася мені в обличчя.
– Прости мене, благаю, прости.
Я поцілував її й відчув, що її рот солоний, теплий і солоний від сліз. Її губи розтулилися під моїми, і я відчув, що мій страх минув.
– Кохай мене, Бене, благаю тебе, кохай.
Вона інстинктивно відчула, що мною треба керувати. Вона повела мене до канапи.
– Світло, – судомно прошепотів я. – Будь ласка, вимкни світло.
– Якщо ти так хочеш.
– Благаю тебе, Саллі.
– Я його вимкну, – сказала вона. – Я знаю, тобі так треба.
І вона вимкнула світло.
Двічі в темряві вона вигукнула:
– О, Бене, будь ласка, ти такий дужий. Ти вбиваєш мене… Твої руки… Твої руки…
Потім незабаром вона зойкнула, то був пронизливий зойк без форми або значення, й мій власний натужний крик злився з ним. Потім був лише хрипкий звук нашого дихання в темряві.
Я почувався так, ніби мій дух вилетів із тіла й витав десь. Уперше за своє життя я перебував у стані цілковитого відпочинку, почувався задоволеним і в безпеці. Із цією жінкою в мене багато чого буде вперше. Коли нарешті Саллі заговорила, її голос пролунав для мене, як щось цілком несподіване.
– Ти заспіваєш для мене, Бене?
І вона ввімкнула лампу на столику біля канапи. Ми заморгали очима, як сови, що потрапили на світло. Її обличчя розчервонілося, а волосся сплуталося в чорний клубок.
– Так, – сказав я, – мені хочеться заспівати.
Я пішов до роздягальні, дістав шухляду із шафи й коли зачиняв двері, то побачив себе в дзеркалі на повний зріст.
Я пильно придивився до того незнайомця, який стояв переді мною. Жорстке чорне волосся обрамлювало квадратне обличчя з чорними очима й по-дівочому довгими віями, важкою, як у мавпи, щелепою і довгим блідим лобом. Незнайомець усміхався мені, напівсором’язливо, напівгордо.
Я дивився на дивне, неправильно сформоване тіло, яке примушувало мене тяжко страждати від самого дитинства. Руки й ноги надмірно розвинені, товсті й вузлуваті, з клубками м’язів, такі собі кінцівки велетня. Я зиркнув на гирі в кутку кімнати, якими користувався для тренування м’язів, а тоді знову подивився в дзеркало. Я був досконалий на периферії, але в центрі я бачив приплюснутий, горбатий, схожий на жаб’ячий, торс, укритий волохатими заростями закучерявленого чорного волосся. Я подивився на це незвичайне тіло й уперше в житті не відчув до нього ненависті.
Я повернувся до Саллі – вона досі сиділа на м’якій ковдрі з мавпячих шкур, що накривала канапу. Я підстрибнув і сів поруч із нею, схрестивши ноги і тримаючи гітару в себе на колінах.
– Заспівай
