крихітну скляну кульку в руці.
– Я хотів би запхати цю кульку їм у зад, – пригрозив я, звичайно, маючи на увазі своїх критиків.
– Якщо їхні зади так само вузькі, як і їхні мізки, Бене любий, то тебе чекає нелегка робота.
Я поколупався в землі маленькою киркою і через п’ятнадцять хвилин зробив нове відкриття – обпалений уламок кістки.
– Людська? – запитала Саллі.
– Можливо, – відповів я. – Шийка людського стегна, а саме стегно згоріло у вогні.
– Канібалізм? Кремація? – почала гадати Саллі.
– Ти надто поспішаєш із висновками, – сказав я.
– А що тоді думаєш ти? – з викликом запитала вона.
Я довго мовчав, а тоді нарешті зробив припущення:
– Я думаю, що в цей період Місячне місто було взяте штурмом і спалене, його жителі перебиті, мури розвалені, а будинки стерті з лиця землі.
Саллі тихо присвиснула, поглянувши на мене з насмішкуватим подивом.
– Зробити такий висновок на підставі однієї крихітної намистини та уламка кістки – подібної фантазії світ, либонь, ще не знав!
Того вечора на крикливі розпитування Ларкіна я відповів:
– Дякую, Пітере. У нас усе гаразд. Ні, нам нічого не треба. Атож, не треба. Будь ласка, перекажіть містерові Стервесанту, що в нас немає ніяких змін і повідомити йому щось нове ми не можемо.
Я вимкнув рацію й уникнув погляду Саллі.
– Не дивно, що ти на мене не дивишся, – суворо сказала вона. – Після такої нахабної брехні людина не може не почувати себе винною.
– Ти ж сама сказала, що одна крихітна намистина й одна обгоріла кістка ні про що не свідчать.
Але через два дні надвечір я не мав такого виправдання, бо коли я поглибив траншею на сім футів і п’ять дюймів, то наштовхнувся на перший із чотирьох шарів кам’яного мурування. Прямокутні камені майстерно обтесані. Місця стиків між ними такі тонкі, що я не зміг просунути й лезо ножа. Камені більші, аніж у фортецях Зімбабве, вони, вочевидь, мали підтримувати вагу великої будівлі. Їхній середній розмір – чотири фути на два й на два. Витесані з червоного пісковику, схожого на пісковик пагорбів, і, коли я уважно роздивився мурування, у мене не залишилося жодного сумніву, що йдеться про роботу майстрів, які належали до могутньої й багатої цивілізації.
Того вечора я знову сконтактувався з Ларкіном.
– Як швидко ви зможете передати повідомлення містерові Стервесанту, Пітере?
– Він має прилетіти з Нью-Йорка сьогодні. Увечері я зможу зателефонувати йому.
– Будь ласка, перекажіть йому, щоб він прилетів сюди негайно.
– Ви хочете сказати, щоб він покинув усі свої найнагальніші справи і примчав до вас. Сміх та й годі.
– Будь ласка, перекажіть йому мої слова.
Гелікоптер прилетів о третій годині наступного дня, і я побіг зустрічати його, на ходу вдягаючи сорочку.
– Який сюрприз ти тут наготував мені,
