Ти злякався самого себе. Ти – слабка, темна натура, яка не змогла відстояти у собі людини. Ти подумав, що зрадити Христа – це піднятись до нього.
Юда: Не суди! Ще до кінця цієї ночі ти станеш зрадником.
Христос: Годі! Не мудрствуйте лукаво! Хіба не сказано вам: шукайте істину в любові!
Юда: (передражнює) Любові… А якщо я не можу любити. Хто сказав, що ненависть – зло?! Священна ненависть! Я ненавиджу світ – і це – радість! Я ненавиджу, бо кого любити? Отих, що ідею предків продають? Отих, що зраджують наліво і направо?! Красно дякую. Я для цього не був створений.
Христос: Щоб полюбити, треба піднятись над собою, а ти заглиблюєшся в себе, прислухаєшся лиш до утроби.
Юда: Про любов говорять усі, і щоб наситити черево, обдурюють ближнього, а при потребі уб’ють тихесенько його… Що там ближнього – цілі народи винищують, а ти: любов… чи може, он той (показує на інтелігента) здатний полюбити?.. Хтивість – ось чим ти наділив його. Якщо і з’явиться якась убога думка – то тільки про самичку. Я не хочу більше з вами. Відпустіть мене.
Христос: Іди. (Але Юда стоїть. Деякий час мовчанка. Кожен заглиблений в роздуми. Згодом інтелігент заговорив).
Інтелігент: А Юда має рацію.
Христос: (Здригнувся). В чому?
Інтелігент: Він зрозумів наше століття… століття лжепророків, лженауки, лжекультури…
Юда: Додай: лжелюдини.
Інтелігент: (Ніби не слухаючи Юду). Пророків бути не може – їх убивають, наука – на службі у зла, культура – у підпіллі…
Юда: (до Христа). І це роблять твої послідовники.
Христос: Твої, Юдо, твої послідовники.
Юда: Згоден! Ти визнав мене! Нарешті! Тепер іду. Прощавайте. Я більше не повернусь. (До залу). Я розчинюсь у душах ваших… (Юда виходить).
Зал занімів.
Артур і Леонід поклонились. Настала якась незручна тиша. Згодом пролунали таки оплески, і до Костянтина підійшов священик.
– Браво, юначе, вітаю. У свій час вас спалили б на вогнищі.
– Мене й тепер можуть спалити.
– Чи не збираєтесь ви Юду реабілітувати?
– Ні, отче, – відповів юнак. – Просто сучасна людина повинна вирок собі почути з уст Юди. Я вбачаю в цьому особливий смисл.
– Увага, увага, увага! – сказав раптом полковник Паскудний. – Пане професоре, прошу включити телевізор на першу програму.
Усі здивовано глянули на полковника, а хтось увімкнув телевізор. На екрані годинник вицокував останні секунди восьмої години. Як тільки стрілка показала дев’яту, незнайомий диктор повідомив, що працюють усі радіостанції і канали державного телебачення і вимагав підготуватися до важливого повідомлення.
Знову стало тихо і тривожно.
– Сьогодні, – почав урочисто диктор, – на вечірньому засіданні Верховної Ради України прийнято Постанову про утворення в Україні парламентської республіки. Від сьогодні вся
