покликав до себе.
– Неси квіти, – сказав.
Старшина зник і через хвилинку з’явився з широкою посмішкою і прекрасними букетами польових квітів. Олександр був вражений: букети складені зі смаком.
– Ти таки пройдисвіт, я не помилився. Дякую.
– Хе-хе-хе, – посміхнувся старшина. – Ви навіть не здогадуєтесь, на що ми здатні. А для вас, товаришу капітане, я достану все, що завгодно.
– Я запам’ятаю.
– Добре.
На сцену потягнулася вервечка людей з квітами – льотчики постаралися на славу. Дівчата аж розгубилися. Олександр завагався – його букетики ромашок, волошок і ще там щось з поля на перший погляд програвали серед розкішних кошиків. Тетяна замітила розгубленість пілота, а глянувши на квіти, вигукнула:
– Боже! Яка краса! Звідки ви знаєте, що я люблю польові квіти?
– Здогадався.
– Мушу сказати, що у вас витончений смак.
Олександр почервонів. Йому ще так не говорили. Хвалили за віражі, за демонстраційні злети, посадки, але ніхто навіть не здогадувався, що у нього є художній смак.
До них підійшов Ростислав Модестович.
– Автобус чекає, – сказав. – Їдемо на вечерю.
Молоді хлопці занесли до автобуса всі речі музикантів. Коли дівчата сіли, майор пропустив вперед Олександра, увійшов до автобуса і скомандував їхати. Домовилися, що квіти, одяг і сумки відвезуть до готелю, а інструменти залишаться з дівчатами.
Дома їх зустріла Зінаїда Трохимівна, дружина Ростислава Модестовича.
Олександр завжди дивився на Зінаїду Трохимівну з тихим благоговінням. Вона істотно відрізнялася від офіцерських жінок. Коренаста (про таких говорять: жінка в тілі), чорноброва, з важкою косою, завжди одягнена акуратно; вона вміла гарно співати, веселитися на вечірках, а це бувало частенько, і добре готувала. До неї залицялися джиґуни, та вона тільки посміювалася. Зіна казала, що любить свого Славка і не проміняє його ні на кого за всі багатства світу. Працюючи учителем фізики в школах військових містечок, вона користувалася авторитетом як в учнів, так і у батьків. Єдина проблема – не вміла знаходити спільної мови з начальством школи. «Не зважай ти на них,» – говорив Ростислав Модестович, коли дружина розповідала про свої проблеми. Він привіз її з Кубані, звідки Зіна була родом. Правда, перед одруженням пересвідчився, що її предки – козаки з Задунайської Січі, чим вона, між іншим, пишалася. «Зіна – добрий дух сім’ї. А якщо жінка нормальна, то й сім’я нормальна», – говорив, коли мова заходила про подружні стосунки. Обидва сини їхні уже навчалися в школі.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно
