увати мене з усією мудрістю й відданістю інтелектуальному життю: Роберту Берґеру, Мюррею Білмсу, Мартелу Браянту, Даґфінну Фьоллесдалю, Джозефу Франку, Вану Гарвею, Джуліусу Каплану, Герберту Котцу, Мортону Ліберману, Волтеру Сокелю, Солу Спіро та Ларрі Зароффу.
Подяка
Ідея цієї книги зародилася досить давно, і я щиро вдячний усім, хто допоміг їй з’явитися на світ. Редакторам, які допомагали мені у створенні цього дивакуватого сплаву вигадки, психобіографії та психотерапевтичної педагогіки: Марджорі Бремен із HarperCollins, яка всіляко мене підтримувала й скеровувала в правильному напрямку, Кенту Керролу, а також моїм неймовірним «домашнім» редакторам – синові Бену та дружині Мерілін. Я хочу подякувати численним друзям та колегам, які ознайомилися з рукописом частково або повністю й мали важливі зауваги: Вану й Марґарет Гарві, Волтеру Сокелю, Рутеллен Йоссельсон, Каролін Зарофф, Мюррею Білмсу, Джуліусу Каплану, Скотту Вуду, Гербу Котцу, Роджеру Волшу, Солу Спіро, Джин Роуз, Гелен Блау, Девіду Спіґелю. Я вдячний моїй групі підтримки – колегам-терапевтам, які всіляко підтримували мене в процесі написання цієї книги. Моєму неймовірному й напрочуд талановитому агенту – Сенді Дійкстрі, яка зробила неоціненний внесок у мою роботу, а також запропонувала назву для цієї книги (як і для попередньої – «Дар психотерапії»). Я також дякую моєму науковому співробітнику Ґері Дорану.
Більша частина листування Шопенгауера, що збереглася, залишається неперекладеною або ж досить незграбно викладена англійською. Я щиро вдячний моїм німецьким асистентам – Маркусу Бьорґіну й Феліксу Рейтеру – за їхню допомогу з перекладом та масштабні бібліотечні дослідження. Волтер Сокель запропонував мені свою наукову підтримку й допоміг перекласти англійською більшість епіграфів, що передують кожному розділу, – і зробив це так, що вони максимально ілюструють потужність і барвистість прози Шопенгауера.
Я безмежно вдячний своїй дружині Мерілін, моїй незмінній опорі, за її любов і підтримку.
Під час написання цієї книги я звертався до багатьох чудових праць. Передусім я дякую Рудіґеру Сафранськи за його неймовірну біографію «Шопенгауер і буремні роки філософії» (Schopenhauer and the Wild Years of Philosophy, Harvard University Press, 1989), а особливо за те, що автор люб’язно погодився надати мені консультацію під час нашої тривалої розмови в берлінському кафе. Ідея бібліотерапії – самозцілення через читання цілого корпусу філософських праць – належить Браяну Меджі, саме її він виклав у своїй геніальній книзі «Зізнання філософа» (Confessions of a Philosopher, New York: Modern Library, 1999). Крім того, під час роботи я звертався і до таких книг: Bryan Magee The Philosophy of Schopenhauer (Oxford: Clarendon Press, 1983; перевидана 1997 року); John E. Atwell Schopenhauer: The Human Character (Philadelphia: Temple University Press, 1990); Christopher Janeway Schopenhauer (Oxford, U.K.: Oxford Univ. Press, 1994); Ben-Ami Scharfstein The Philosophers: Their Lives and the Nature of their Thought (New York: Oxford University Press, 1989); Patrick Gardiner Schopenhauer (Saint Augustine’s Press, 1997); Edgar Saltus The Philosophy of Disenchantment (New York: Peter Eckler Publishing Co., 1885); Christopher Janeway The Cambridge Companion to Schopenhauer (Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1999); Michael Tanner Schopenhauer (New York: Routledge, 1999); Frederick Copleston Arthur Schopenhauer: Philosopher of Pessimism (Andover, UK: Chapel River Press, 1946); Alain de Botton The Consolations of Philosophy (New York: Vintage, 2001); Peter Raabe Philosophical Counseling (Westport, Conn.: Praeger); Shlomit C. Schuster’s Philosophy Practice: An Alternative to Counseling and Psychotherapy (Westport, Conn.: Praeger, 1999); Lou Marinoff Plato Not Prozac (New York: HarperCollins, 1999); Pierre Hadot and Arnold I. Davidson, eds., Philosophy As a Way of Life: Spiritual Exercises from Socrates to Foucault (Michael Chase, trans., New Haven: Blackwell, 1995); Martha Nussbaum The Therapy of Desire (Princeton, N.J.: Princeton Univ. Press, 1994); Alex Howard Philosophy for Counseling and Psychotherapy: Pythagoras to Postmodernism (London: Macmillan, 2000).
1
Кожний наш подих протистоїть смерті, яка невпинно нас атакує… Зрештою смерть має перемогти, адже це наш жереб від самого народження – якусь мить вона просто грається зі своєю здобиччю, щоб потім її проковтнути. Утім, ми живемо далі з великим зацікавленням та турботою, наскільки це можливо, подібно до того, як видуваємо мильну бульбашку – довго дмухаємо, щоб вона була якомога більшою, хоч і знаємо наперед, що ця бульбашка лусне.
Як і будь-хто інший, Джуліус знав, що зазвичай кажуть, коли йдеться про смерть. Він погоджувався зі стоїками, які стверджували: «Щойно народившись, ми починаємо вмирати», а також з Епікуром, який зауважував: «Там, де я, смерті немає. Там, де смерть, немає мене. Тож навіщо боятися смерті?» Як лікар і психіатр, він часто бурмотів ці заспокійливі слова, сидячи коло тих, хто от-от покине цей світ.
Хоч він і вірив, що ці сумні рефлексії допомагають пацієнтам, Джуліус ніколи не припускав, що колись вони стосуватимуться і його. Принаймні до тієї жахливої миті, яка чотири тижні тому назавжди змінила його життя.
Це трапилося під час щорічного медичного огляду. Його терапевт Герб Катц, старий приятель і колишній однокурсник, щойно закінчив огляд і сказав Джуліусу вдягнутися та зайти до його кабінету, щоб обговорити результати.
Герб сидів за столом, проглядаючи його медичну картку.
– Загалом маєш непоганий вигляд як для потворного шістдесятип’ятирічного стариганя, – зауважив він. – Щоправда, простата трохи збільшена,
