усього світу. Країна була розколота на два конфронтуючі табори. Як й інші верстви населення, фахівці-криптологи виявилися «по різні боки барикад». Однак основна їхня частина після революції перейшла на бік супротивників радянської влади.
Тому, незважаючи на те, що у розпорядження радянської влади потрапили майже всі шифродокументи «цифирных» підрозділів царської Росії, вони були добре відомі криптологам царської Росії, що працювали на «білих». А фахівці-криптологи, що перейшли на бік радянської влади, під час громадянської війни були розкидані по всій країні.
В результаті використання «царських» і «підпільних» шифрів не могло служити діючим засобом захисту таємної інформації Радянської республіки. Керівники республіки розуміли, що необхідно вкрай «архіважливо й досить терміново» створювати свої власні шифрувально-секретні служби.
Вже у грудні 1917 року в структурі наркомату закордонних справ (далі – НКЗС) Радянської республіки з'явився «Відділ шифрувальний і друкарський». А 29 квітня 1918 року він був реорганізований у самостійний Шифрувальний відділ. Після реорганізації наркомату в серпні 1918 року, коли Канцелярія НКЗС у справах Заходу була перейменована у Відділ Заходу, в нього було включено також і «шифрувальне відділення».
В структурі Робітничо-Селянської Червоної Армії (далі – РСЧА) на початку травня 1918 року обов'язки з шифрування та розшифрування телеграм покладені на Загальне відділення Військово-статистичного відділу Оперативного управління Всеросійського головного штабу (далі – ВГШ) РСЧА.
Разом із цими структурами активно використовувати засоби криптології розпочали й органи Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією, саботажем і злочинами (далі – ВНК). Так, у прийнятому 11 червня 1918 року «Положенні про надзвичайні комісії на місцях» був 36-ий пункт, у якому говорилося про те, що «для таємних стосунків губернських комісій, надзвичайних комісій з ВНК, виробляється певний шифр, шляхом якого й відбуваються стосунки».
При цьому, структури місцевих органів ВНК на той час ще не передбачали ні окремого шифрувального підрозділу, ні посади шифрувальника. Шифри повинні були зберігатися у керівника місцевого органа ВНК або його заступника. Саме він персонально відповідав за таємність шифрів.
Крім того, у функції ВНК входило проведення контролю за іноземним листуванням. Органи ВНК організували, за прикладом відповідних служб царській Росії, службу перлюстрації шифрованої кореспонденції акредитованих у Москві представників деяких іноземних держав. Відомо, що вже на початку 1920-х років у Москві знаходилися дипломатичні і торгові посольства і місії Німеччини, Англії, Туреччини, Італії, Фінляндії, Польщі, Ірану, Афганістану і прибалтійських держав.
Окрім телеграм, що поступали з телеграфу, частина шифрованого іноземного листування і листування білої гвардії за завданнями ВНК і військових органів перехоплювалася на Серпуховській приймальній радіостанції Революційної військової ради республіки (далі – РВРР) та Шаболовської радіостанції Наркомату пошт і телеграфів. Ці повідомлення разом з перехопленням відкритих повідомлень іноземної преси прямували в так званий «відділ обробки матеріалів» Особливого відділу ВНК.
У відділі обробки матеріалів робилися спроби розшифрувати перехоплені радіограми, отримані при обшуках і арештах членів контрреволюційних організацій шифровані документи. В окремих випадках це вдавалося зробити. Однак більшість шифродокументів, що надходили у відділ, залишалася не розшифрованою. Стосовно дипломатичного шифрованого листування, то воно зовсім не читалося.
Потребувала своїх шифрувально-дешифрувальних підрозділів також і військова розвідка. Тому 8 листопада 1918 року наказом по ПШ РВРР №46 відповідно до наказу РВРР №197/27 від 5 листопада у складі утвореного Реєстраційного (розвідувального) Управління (скорочено російською «Региструпр») були введені посади «завідувача шифром» і його помічника (В. Панін і П. Озолін відповідно). А 13 листопада того ж року Наказом РВРР №217 було створено шифрувальне відділення звітно-організаційного відділу Організаційного управління ВГШ РСЧА із штатом 14 осіб.
19 червня 1919 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» ПШ РВРР з'явилася «шифрувальна частина» (начальник – В. Панін, його заступник – П. Озолін). А у вересні 1920 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» з'явилися шифрувальне відділення (начальник – П. Озолін) і відділення зв'язку (начальник – Вольдемар Янович Закіс).
Будучи зацікавленою у використанні даних шифролистування, ВНК направляла матеріали для дешифрування у військові органи. Ось один з таких документів: «У Польовий штаб Реввійськради Республіки. 14.IV.1920. Згідно з резолюцією начальника відділу обробки матеріалів Особливого відділу ВНК при цьому супроводжуються три копії перехоплення ворожих радіограм від 3 і 4 квітня з проханням розшифрувати в терміновому порядку і повернути у відділ обробки матеріалів ОВ ВНК».
Через 20 днів,
