Світанок мого кохання. Таня Весна

      А ти уже така, як треба,

      І світ навколо тебе теж.

      Люби себе і світло всього неба,

      Де б Ти не була, завжди принесеш.

      Сприймай себе, сприймай себе, як жінку.

      Вічно квітучу, юну й молоду,

      Оту, що гордо зветься українка,

      Що наче пташка у весняному саду.

      Таку як є! Просту, земну, чарівну…

      Ти ж співом заколихуєш дитя.

      Ти вільна, мудра, сильна і чарівна,

      Ти є продовженням життя.

      Лиш ти зумієш в горі втішить,

      Пораду дати, піднести води,

      Залікувати всі людські печалі

      Й зцілити ніжним дотиком руки.

      Люби себе, прошу тебе,

      О жінко! Любові світло

      й радість принеси.

      Мені тебе подарувало небо,

      Лиш ти один, а іншого не треба.

      Мені тебе подарувало сонце,

      Що лагідно так світить у віконце.

      Обіймів мрії ніжно-волошкові,

      Моїх віршів, що сплетені з любові,

      Мого кохання, що світанком кличе —

      Любов моя тобі сьогодні личить.

      Пікселем, світлом, зображенням,

      Що в дзеркалі моїм відображенням,