якої ти є.
10. Теофраст, оцінюючи різні вчинки (оскільки таке оцінювання можливе зі звичайної точки зору), зауважує як справжній філософ, що вчинки, навіяні пориваннями, тяжчі, ніж вчинки під впливом гніву. Адже той, хто гнівається, відвернувшись від розуму, відчуває, мабуть, якусь гіркоту і таємний жаль, той же, що він грішить під впливом поривання, не в змозі встояти перед спокусою насолоди, проявляє, мабуть, своїми вчинками велику розбещеність і розніженість. Тому правильно вирішує Теофраст, що більшого осуду заслуговує переступ, пов'язаний із задоволенням, ніж пов'язаний з горем. Загалом перший скидається на того, у кого гнів спричинив почуття гіркоти, пов'язане з заподіяною йому раніше несправедливістю, інший же мимоволі прагне несправедливості, захоплений своєю пожадливістю до якоїсь дії.
11. Все слід робити, говорити і думати так, ніби кожна мить може стати для тебе останньою. Якщо боги існують, то зникнути з-поміж людей зовсім не страшно: адже боги не вкинуть тебе в біди. Якщо ж богів не існує або їм немає діла до людей, тоді чи є сенс жити у світі, де немає богів чи немає промислу? Але боги існують і виявляють піклування до людей. Вони влаштували так, що лише від самої людини залежить, піддатися чи ні злу. А якщо злом є і що-небудь інше, то вони подбали також, щоб від кожного залежало не піддаватися такому. Але те, що не робить людину гіршою, чи може зробити гіршим її життя? Природа Цілого не могла схибити таким чином, ані з несвідомости, ані через безсилля попередити або виправити, в разі якщо вона володіє усезнанням; не могла б вона також ані за безсилля, ані за безпорадності припуститися такої помилки, як розподіл благ і зла між усіма людьми без розбору, як між хорошими, так і між поганими. Смерть і життя, слава і безчестя, страждання і насолода, багатство і бідність – все це однаково випадає на долю як хорошим людям, так і поганим. Все це не чудово і не соромно, а отже, і не благо і не зло.
12. Як швидко все зникає: самі тіла в світі, пам'ять про них у вічності! Яким є все, що сприймається почуттями, особливо те, що вабить нас насолодою, або відлякує стражданням, або прославляється марнославством? Яке все це мізерне, зневажене, нице, нетривале і мертве! Ось на що слід звернути здатність мислити. Що являють собою ті, чиї переконання і голоси народжують славу? Що таке смерть? Якщо взяти її саму по собі і відволіктися від усього, що вигадано з цього приводу, то негайно ж переконаєшся, що вона не що інше, як дія природи. Боятися ж дії природи легковажно; смерть ж не тільки дія природи, а й дія, корисна їй.
Як і якою частиною свого єства стикається людина з богом і що робиться з цією частиною після її відділення?
13. Немає нічого більш жалюгідного, ніж людина, яка вимірює усе вздовж та поперек, яка намагається, як говорить поет, «міряти простори землі, спускаючись під землю», розгадувати таємницю душ оточуючих її людей, але яка не усвідомлює, що для неї цілком достатньо спілкування лише зі своїм внутрішнім генієм та чесного служіння йому. Останнє ж полягає у тому, щоб оберегти душу від пристрастей, нерозсудливості та невдоволення
