далі керував Львівською організацією СКУ, а паралельно їздив до Києва, де провадив клас композиції в Національній музичній академії України імені П. Чайковського. У 1999 році, після смерті Івана Ляшенка, очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики у цьому ж столичному навчальному закладі. У 2000 році Мирослав Михайлович одружився з журналісткою Адріаною Стельмах.
Переступивши поріг XXI століття, композитор ні на мить не зупиняється у творчому, педагогічному, організаційному поступі. Після смерті одного зі своїх найталановитіших учнів, Івана Карабиця, 2002 року Мирослав Скорик переймає керівництво міжнародним українським музичним фестивалем «Київ Музик Фест», що представляє обличчя сучасної національної музики у світовому просторі. У складний для високого мистецтва час, з 2006 до 2010 року разом зі своїм колишнім учнем і другом Євгеном Станковичем очолює Спілку композиторів України. У 2012 році погоджується стати художнім керівником Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка і виконує цю творчо-організаційну функцію наступні чотири роки. Надалі викладає композицію і виховує нові генерації українських митців, виступає з концертами як піаніст, гастролює в багатьох країнах світу, диригує оркестром «Академія» і пише музику, «не збавляючи обертів». Взагалі масштаб діяльності композитора – неймовірний! Теоретичні праці, педагогічна діяльність, редакторська робота, культурно-просвітницькі здобутки – кожна з цих ланок діяльності, навіть поза творчістю, могла б забезпечити йому належне місце в історії вітчизняної культури, в кожній він виступає як першовідкривач, що прокладає нові незвідані шляхи, виступає на крок вперед, іноді всупереч загальноприйнятим канонам, вводить в обіг нові, нереалізовані раніше поняття і категорії. Дещо навіть шокуючи спочатку, доволі швидко його надбання поширюються, природно уживаються з правилами і переконаннями, а водночас відкривають шляхи до нових етапів розвитку.
Відлік нового тисячоліття Скорик символічно розпочинає першою у своєму доробку оперою «Мойсей» за поемою Івана Франка (факт сам собою унікальний – спеціально переглянула літературу і не знайшла жодного аналогічного випадку, щоби композитор свою першу оперу створив після 60 років). Але не тільки цим Маестро дивує своїх прихильників. Творчість двох останніх десятиліть напрочуд інтенсивна і багатогранна, постає винятково об’ємною за жанрами, тематикою, стильовими знаками. Прагнення охопити якомога ширше коло художніх смислів неначе уособлюють невпинний шлях великого композитора до глибшого осягнення духовної істини. Невипадково після десятиліть заборони церкви атеїстичною комуністичною владою Мирослав Михайлович, правнук священника Амвросія Крушельницького, так активно звертається до духовної царини. Один за одним виникають псалми для різних хорових складів, для сопрано з оркестром, Духовний концерт (Реквієм), «Молитва», Літургія святого Іоанна Золотоустого, багато зразків
