об’єктивної реальності, позбавляючи чуттєві якості (які ще належали як до елементів Емпедокла, так і до «зерен» Анаксагора) об’єктивного існування та зводячи їх до вторинного результату зіткнення між суб’єктом і атомами, що відірвалися від поверхні речей та залишають образи на органах чуття. На цьому шляху вони зазнають змін з боку як навколишнього середовища, так і того, хто сприймає.
Отже, Демокріт розрізняє дві форми знання: нижчу (так зване темне знання), що надається почуттями, та «справжню», або «автентичну», форму, що сягає туди, куди першому не вдається. Слід зауважити, що чуттєве сприйняття Демокріт назвав «знанням»: іншими, словами, він надавав йому певний ступінь істинності, у тому обсязі, в якому воно постачає корисні дані для розуміння реальності атомів і пустоти. У цьому аспекті Демокріт приєднується до Анаксагора, оскільки обидва вони вважають, що від способу, яким речі постають перед почуттями, може залежати ідея про нижчі структури.
♦ Гіппократ: народження медичного мистецтва. Валентина Газзаніга
Образ Гіппократ, котрий вважається засновником раціональної медицини, постає перед нами не завжди правдивим, частково у результаті пізнішої обробки його біографії та легенд, які створили його переважно уявний портрет.
Гіппократ народився в аристократичній родині в Косі в 460 р. до н. е. та лікував таких видатних пацієнтів, як Демокріт і македонський цар Пердікка. Він багато подорожував, переміщаючись зі свого рідного острова до Фессалії, мандрував з міста до міста, й це добре ілюструє спосіб діяльності давніх мандрівних медиків. Він прийшов на допомогу громадянам Афін під час епідемії чуми, очистивши повітря міста за допомогою запалення вогнищ, і помер у Ларисі між 375 та 351 р. до н. е. Його діти стали його першими учнями, хоча школа Гіппократа незабаром із прибуттям учнів ззовні перестала бути родинною; аби згуртувати їх усіх він напише свою «Клятву».
Corpus Hippocraticum
Під авторством Гіппократа дійшло близько шістдесяти робіт різного стилю та спрямування, датування котрих істотно відрізняється. Давньою є дискусія стосовно того, які з них насправді становлять «оригінальне ядро» та їх можна пов’язати безпосередньо з Гіппократом, а які належать учням із близького кола та написані у пізніший час. Окремі тексти містять однакові фрагменти, інші, здається, складені кількома авторами або одним автором на різних етапах його життя.
Усі пов’язані з Гіппократом тексти, як ті, що вважаються автентичними, так і ті, що містять теорії, схожі з ідеями вчителя, були в александрійську епоху зібрані в єдину колекцію, Corpus Hippocratum. Деякі роботи з цієї збірки, здається, справді були написані в культурному середовищі Коської школи: йдеться, зокрема, про «хірургічні» книги, де розглядаються поранення, вивихи та переломи, про трактат «Про природу людини», що містить формулювання гуморальної теорії, про книги «Епідемії», які містять перелік клінічних випадків захворювань, що вражали окремі області Греції у певні періоди року, про трактат «Про повітря, води
