в історію міста, родина Платона відігравала вагому роль у політичних подіях V ст. до н. е.: батько належав до élite представників демократії доби правління афінського державця Перикла, тимчасом як дядько по материнській лінії, Критій, голова олігархічної фракції, сприяв антидемократичному державному перевороту у 404 р., ще й очолив його, започаткувавши химерний режим, що отримав назву «Тридцяти тиранів» (брав у ньому участь й інший дядько Платона, Хармід).
Видатною подією в роки становлення молодого Платона є, безперечно, знайомство із Сократом, чий перебіг думок про те, як жити, залишить у послідовникові глибокий слід; після трагічної загибелі філософ перетворить його на мало не виняткового героя своїх діалогів, хоча було б нісенітницею вважати, що він до крапки відтворює у словах свого героя його погляди. Випадок із Сократом глибоко позначився на відносинах Платона з афінським політичним світом, частиною якого йому судилося стати за соціальним становищем та за родинним покликом. Сократ вороже ставився до демократії, вбачаючи в ній передвістя панування демагогії, утім, опирався тому, аби його втягували в кривавий експеримент олігархів, що творився Тридцятьма тиранами. І це теж стало вирішальним у тому, що Платон замолоду відмежувався від нового уряду, попри те, що, як зазначалося, до нього належали представники його родинного кола. Поза тим, відновлена демократія в очах Платона та решти прибічників Сократа, винна в тому, що їхнього вчителя було несправедливо засуджено та приречено на смерть (399 р.) через надумані звинувачення, за якими ховалась груба політична помста. Через подвійне розчарування Платон відмовляється від прямої участі у політичних подіях в Афінах: на його думку, місто потребує настільки радикального реформування, такою мірою складного та небезпечного, щоб на втілення його в життя могла наважитись окрема особа.
Про всі події з особистого життя Платона віднині й надалі ми знаємо передовсім із документу, який є таким собі автобіографічним життєписом, Лист VII, який наприкінці життя Платон написав до своїх друзів у Сиракузах. Кілька разів справжність цього листа піддавали сумніву, передовсім тому, що він належить до 13 листів, які приписують Платонові і які, безперечно, слід вважати апокрифічними загалом, утім, як і загалом усе античне листування; фальшувальник міг би підробити листа, додавши вже відомі тексти Платона, сповнюючи решту пропагандою, яка була властива заснованій філософом школи – Академії. На противагу інші переконують, що мова листування та відтворення відомих творів Платона настільки точні, що якщо їх написав не Платон особисто, то автором має бути дуже наближена до нього особа, добре обізнана (висувають припущення, що, можливо, ідеться про небожа Платона та його наступника на чолі Академії, Спевсіппа). У такому разі Лист VII хоч і не цілком автобіографічний, все одно зберігав би свою документальну цінність; вкрай обережно, але таки можна довіряти свідченням з листа про життя Платона по смерті Сократа. Розповідь зосереджена навколо трьох його подорожей до Сиракуз із політичних причин.
Перша (близько
