перемозі риторики. Уряд, який справді діє в інтересах спільноти, має дотримуватися системи цінностей, що є об’єктивно й абсолютно істинними, а відтак, потрібно опановувати саме таку форму пізнання, яка властива лише філософам. Теорія про ідеї, про яку говоритимемо згодом, отже, стає таким собі посередником між метафізикою та Платоновою політичною думкою.
Безперечно, справедливе місто є ідеальним зразком, «небесна парадигма», як про нього пише Платон (Держава, книга IX, 592), який неможливо відтворити досконало в умовах дійсності. Утім, цілком можливо, хоч і вкрай важко, відтворити політичні форми, які наближені до цього ідеалу, принаймні наскільки це дозволяє середовище, що існує в цьому часі та просторі. Певна річ, модель справедливого міста втілює єдину політичну мету, яку повинні ставити морально й інтелектуально цілісні особистості, котрі не втягуватимуться у політичну боротьбу за владу в містах, що вже існують.
У останній праці, «Законах», Платон пропонує модель, що її, як йому здається, легше втілити в життя, бо вона ближча до «поточної людської природи», в в ній знову відновлено право на шлюби та приватну власність. Бо в цій моделі суспільну однорідність забезпечують вшанування законів усіх загалом, адже до них ставляться як до продовження божественного порядку, що існує в космічному світі, серед людей, а найвищі обов’язки тепер належать не élite, сформованій з філософів, а когорті теологів-астрономів (Нічна рада), яка править в ім’я Бога (теократія)
1.5. Теорія ідей
Філософ Горгій переконував, що жодної об’єктивної дійсності не існує, а якби й існувала, то наше мислення не здатне було б її осягнути; а якби й осягнуло, то її неможливо було б висловити словами через різний характер слова і речі. Протагор зі свого боку обґрунтував гіпотезу, що суб’єкт (індивідуальний чи колективний) є єдиним «критерієм» характеристики та оцінки стану і якості речей (щось «солодке» чи «правильне» тією мірою, якою воно таким видається людині й поки воно їй таким видається). На думку Платона, аргументи Горгія та Протагора були би беззаперечними, якби єдиною дійсністю, що є, була б утілена в чуттєвому досвіді.
Насправді, якщо не можна впевнено сказати, що емпіричного світу не існує, однак його особливий спосіб існування – це різноманітність, нестабільність. Предмети в цьому світі ніколи не є тотожними самі собі, адже з плином часу змінюються, а їхні властивості неодмінно є відносними; отже, знання, які можна здобути, є так само непостійними, тьмяними, зумовлені суб’єктивним сприйняттям та оцінками. Зараз ми можемо назвати дівчину гарною, але за рік вона може втратити свою вроду або навіть зараз видатися незугарною порівняно з богинею. Можемо сказати, що правильно повертати те, що вам дали на зберігання, але така поведінка стає цілком неприйнятною, якщо певний друг, віддавши нам на зберігання меч, здурів і просить повернути його, аби вчинити різанину (цей приклад наведено у І книзі «Держави»).
