що примчав у Замостя намарно.
– Вибачте, я не подумала, що це вас може зачепити. У вас неприємні спогади про османську гостину, – здавалось, Маєрін планувала лише кепкувати із князя. – Добре, я не буду більше глузувати. Самійле, сідайте поруч. У мене справді дещо для вас є.
Чоловік повернувся обличчям і недовірливо втупився в рудоволосу жінку з високою зачіскою на французький манер. Урсула все ще була незаміжньою і тому радо користувалась привілеями, які були дозволені лише неодруженим паннам – як то яскраві сукні або непокрита голова.
– Ви зробили дуже правильний вибір, одружившись на Катерині Могилянці. Ви – претендент на молдовський престол. І король вас підтримає у ваших претензіях на трон. – Нарешті Маєрін стала говорити серйозним тоном.
Самійло зацікавився і сів у крісло, що стояло дуже близько до королівської коханки.
– Справді, підтримає? – князь нахилився до німкені так, що його підборіддя торкалось її вуха.
– Так, я даю вам слово короля. – Щоки Урсули порожевіли.
– Король вже підтримував мого тестя Ярему Могилу, і що з того вийшло – ми всі знаємо. Він сам, його дружина і діти загинули. Залишилась лише моя Катерина живою і неушкодженою, – буркнув спересердя князь, відкинувшись на спинку крісла.
– І це чудово, що вона жива. Значить, ви можете стати господарем Молдови. Подумайте краще про це, – Урсула простягнула руку до долоні Корецького. – Сигізмунд виношує план походу проти османів. Скажу вам чесно, я не є його прихильницею. Але на боці короля Папа. Павло V говорив вам про такий намір?
– Так, щось казав про новий хрестовий похід. – Самійло робив вигляд, що пропозиція йому нецікава, хоча насправді ледь тамував в собі радість.
– Папа зробив вас офіцером християнської міліції, чи не так? – поцікавилась німкеня. Корецький схвально кивнув. – Тож, гадаю, ви сміливо можете готуватись до походу на Молдову. Я обіцяю вам, що король відправить туди ж гетьмана Жолкевського, під командуванням якого ви приборкали Московію. З ним прийде величезна армія. Впевнена, вам підкориться Молдова, а звідти вже спільними силами ми підемо на Константинополь і відвоюємо його! – Очі німкені хижо зблиснули, і князю здалось, що вона так само хоче перемоги над османами, як і він. Як довго він плекав цю мрію!
Розділ IX
Дорога була довгою і виснажливою. Стояла задуха. Ані вітерця. Сонце розпікало землю, наче пательню, на який збиралось засмажити усе живе. Корецька не пам’ятала такої спеки відколи переїхала на Київщину, а було це, дай Бог пам’яті, понад двадцять років тому. У темній одежині, хутряній шапці та в рукавичках їй було жарко. І поволі вона скидала із себе шати – благо, в ридвані цього не видно проїжджому панству чи перехожим селянам.
Княгиня потягнулась за хусткою і спробувала обвіватись нею, як новомодним віялом – такі вона вже у великій кількості помітила при дворі, коли востаннє бачила короля Сигізмунда. «Здається, той,
