було шляхетне й гарне, але смертельно бліде.
– Атос! – скрикнули обидва мушкетери.
– Атос! – повторив за ними і пан де Тревіль.
– Ви мене викликали, пане капітан, – сказав Атос, звертаючись до Тревіля. Голос його лунав слабко, але зовсім спокійно. – Ви мене викликали, як повідомили мені товариші, і я поквапився прийти. До ваших послуг, добродію!
І з цими словами мушкетер, бездоганно вдягнений і, як завжди, підібраний, твердим кроком увійшов до кабінету. Де Тревіль, до глибини душі схвильований таким проявом мужності, кинувся до нього.
– Я саме казав цим добродіям, – сказав де Тревіль, – що забороняю моїм мушкетерам без потреби ризикувати життям. Король дорожить хоробрими людьми, а його величність знає, що мушкетери – найхоробріші люди на землі. Вашу руку, Атосе!
І, не чекаючи, поки той відповість на цей прояв дружніх почуттів, де Тревіль схопив праву руку Атоса і міцно стиснув її, не помічаючи, що Атос, попри своє самовладання, здригнувся від болю і ще дужче зблід, хоч це й здавалося неможливим.
Відтоді, як увійшов Атос, двері до кабінету залишалися напіввідчинені. Його прихід викликав справжню бурю захоплення, оскільки про його поранення, незважаючи на всі спроби зберегти це в таємниці, було всім відомо. По останніх словах капітана в передпокої почувся гомін задоволення, і два чи три збуджених обличчя просунулося між портьєрами. Де Тревіль уже збирався зробити різке зауваження порушникам етикету, але раптом відчув, як Атос судорожно вчепився в його руку, і, перевівши погляд на мушкетера, побачив, що той ось-ось знепритомніє. Тієї ж миті Атос, який напружував усі сили, щоб перебороти біль, і все-таки подоланий ним, упав на підлогу як мертвий.
– Лікаря! – закричав пан де Тревіль. – Мого, королівського – найкращого! Мерщій приведіть лікаря, бо, побий мене грім, мій хоробрий Атос помре!
На поклик де Тревіля всі, хто був у передпокої, кинулися до його кабінету, двері якого він так і не зачинив. Навколо пораненого з’юрмилися охочі допомогти. Але всі їхні зусилля були б марними, якби лікаря не знайшли в самому будинку. Продершись крізь юрбу, він схилився над Атосом, який досі був непритомний, і зажадав, щоб мушкетера перенесли до сусідньої кімнати, де йому не докучали б цей гамір і метушня. Пан де Тревіль сам відчинив двері і пройшов уперед, показуючи шлях Портосові та Арамісові, які на руках винесли свого друга. Лікар заквапився слідом, і двері за ним зачинилися.
А кабінет пана Тревіля, ця святая святих, тієї ж митті перетворився на відділення передпокою. Всі голосно розмовляли, вигукували, сипали прокльонами й посилали кардинала та його гвардійців під три чорти.
За кілька хвилин повернулися Портос та Араміс. Біля пораненого залишилися тільки де Тревіль і лікар.
Нарешті з’явився і пан де Тревіль. Поранений прийшов до тями, і лікар сказав, що стан мушкетера не повинен непокоїти його друзів, бо він знепритомнів тільки від великої втрати крові.
Потім пан де Тревіль
