навчання, й – Івана Вакарчука.
Ректори Лазаренко і Вакарчук – кожен у свій час – ставили університет на найвищий науковий рівень. Лазаренко за українізацію університету був звільнений з роботи – такий фінал діяльності національного ректора був зовсім закономірний, та парадоксальним є те, що Вакарчук, якому випало ректорувати за незалежної України, зазнав диких цькувань від «рідної» влади – теж за національну принциповість: він відмовився підтримувати владну камарилью на останніх виборах до Верховної Ради і став, нехай і пасивно, на бік блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».
Спочатку мені не вірилося, що подібне хамське ставлення з боку місцевої влади до однієї з найзнаковіших фігур Львова взагалі може мати місце: я був прикро вражений, коли на одній зі святкових академій в Оперному театрі побачив І. Вакарчука у вісімнадцятому ряді, звідки ні чути, ні видно, – в такий спосіб губернатор області М. Гладій спонукував непокірного ректора до послуху. Та це ще могло здатися випадковим недоглядом адміністративних служб, проте слідом за цим випадком трапилася подія, яка до краю обурила львів’ян…
9 вересня 2001 року лив холодний дощ, проте в цей день, як і кожної осені, я вибрався до Нагуєвич на Франкове свято – 145-річчя від дня народження Каменяра. Добирався автобусом, якого надав ювілейний франківський комітет Спілці письменників для п’ятнадцяти персонально названих її членів. Чому саме п’ятнадцяти – не знаю. Львівський національний університет подібної «квоти» не мав. Це було для мене дуже дивним, бо щороку, а надто на круглі дати, університет завше організовував наукові конференції, франківські читання з виїздами в Нагуєвичі, Криворівню, Борислав, Дрогобич…
У Нагуєвичах я не побачив на святковій трибуні жодного працівника університету, не почув виступу ректора і був прикро вражений, коли уздрів поруч, серед стиску людей, його Магніфіценцію, який приїхав до Франка приватно.
Знову подумав, що зайшла помилка… Але в якій епосі б, домислювався потім, міг випасти з поля уваги організаторів Франкового свята Львівський національний університет імені Івана Франка? Всім відомо, що в цьому навчальному закладі плідно працює Інститут франкознавства, що тут регулярно проводять франківські читання, а дипломанти та дисертанти захищають свої наукові праці за творчістю Каменяра.
І мені стало гірко, бо згадався факт: колись Івана Франка не допустили до викладання у Львівському університеті, а сьогодні, схоже, не допускають університет до святкування свого патрона.
На трибуні під парасольками стояли представники провладних партій, тож подумав я собі: невже й Франка залучили до передвиборчої кампанії? Або – чи для того, щоб Львівський національний університет мав право брати участь у Франкіані, треба, аби Вчена рада на чолі з ректором вступила гурмою до блоку партій «ЗаЄДУ»?
Писав Франко у статті «Поза межами можливого»: «Усе, що йде поза рами нації, – се або фарисейство
