– підтвердила Емма. – Можливо, нам варто щось із цим зробити.
– Ти вже зробила, люба.
Після від’їзду останнього гостя Гаррі з Еммою проводжали Мейзі назад до котеджу.
– Спасибі за другий найщасливіший день у моєму житті, – подякувала Мейзі.
– У своїй промові, мамо, – нагадав Гаррі, – ти сказала, що саме сьогодні найщасливіший день у твоєму житті.
– Ні, це не зовсім так, – відповіла Мейзі. – Це зарезервовано на той день, коли я помираючи знатиму, що ти все ще живий.
5
Гаррі завжди насолоджувався візитами до свого нью-йоркського видавця, але якось замислився, чи не змінилося щось відтоді, коли Аарон Гінзбурґ перебрав від батька посаду директора.
Він виїхав ліфтом на сьомий поверх, а коли двері розсунулися, виявив там Крісті, терплячу секретарку іще Гарольда Гінсбурґа-старшого, котра чекала на нього. Принаймні це не змінилося. Крісті прудко провела його коридором до кабінету директора. Тихо постукала у двері перед тим, як відчинити їх, і дозволила Гаррі увійти в інший світ.
Аарон, як і його батько раніше, вважав помилкою канцелярії Всевишнього, що не народився по інший бік Атлантики. На ньому був двобортний костюм у смужку, мабуть пошитий на Севіл-роу[7], біла сорочка з накрохмаленим комірцем і краватка в кольорах Єлю. Гаррі можна було пробачити за думку, що Аарон – клон батька. Видавець вийшов з-за столу, щоб привітати свого улюбленого автора.
За ці роки вони стали друзями, і щойно Гаррі сів у старовинний шкіряний фотель з іншого боку великого письмового стола видавця, він кілька хвилин придивлявся до знайомого інтер’єру. Стіни, обшиті дубовими панелями, на яких усе ще висіли світлини в техніці сепії: Гемінґвей, Фолкнер, Бакен, Фіцджеральд, Ґрін, а віднедавна і Сол Беллоу[8]. Гаррі стало цікаво, чи зможе він коли-небудь приєднатися до них. Він уже випередив накладами більшість авторів на цій стіні, але Гінзбурґи не вимірювали успіх самими продажами.
– Вітаю, Гаррі! – той самий теплий і щирий голос. – Ви знову номер один. Вільям Ворвік стає популярнішим із кожною наступною книжкою, а прочитавши одкровення Бабакова про те, що Хрущов брав участь у вбивстві Сталіна, не можу дочекатися публікації «Дядька Джо». Я впевнений, що ця книга також посяде перше місце, хоч і в списку документальної літератури.
– Це справді дивовижна праця, – погодився Гаррі. – Мені б хотілося, щоб це написав я.
– Підозрюю, що ви написали багато з цього, – зауважив Аарон, – бо виявляю вашу руку майже на кожній сторінці.
– Кожне слово – авторства Анатолія. Я не що інше, як його вірний драгоман.
– Якщо хочете так вважати, то це мені лише на користь. Однак ваші найзатятіші шанувальники можуть помітити, як часто повторюється ваш стиль і лексика.
– Тоді нам обом доведеться триматися однієї лінії, чи не так?
– Якщо ви так хочете…
– Я так хочу, – твердо промовив Гаррі.
Аарон ствердно кивнув.
– Я склав контракт на «Дядька Джо», який вимагатиме підпису
