трохи удачі й особливої сміливості від двох молодих жінок.
Джайлз опустив ноги на підлогу, сів на край ліжка й уважно вислухав усе, що розповів йому міністр закордонних справ Західної Німеччини. Коли Вальтер закінчив, надворі вже розвиднилося.
Джайлз іще раз набрав номер, сподіваючись, що до телефону підійдуть. Цього разу слухавку взяли одразу.
– Доброго ранку, Джоне.
– Доброго ранку, сер Джайлз, – привітався Пенґеллі, який миттю впізнав голос.
Джайлз замислився, скільки часу мине, перш ніж він перестане називати його «сер».
– Джон, перед тим як контактуватиму з відповідним департаментом Міністерства внутрішніх справ, я маю знати, чи подавала Карін заявку на отримання британського паспорта.
– Подавала. Точніше це я робив від її імені, коли вона все ще думала вступати до Оксфорда, – повідомив Пенґеллі.
– Тільки не кажіть мені, що його зберігають десь у Східному Берліні.
– Ні, я особисто його забрав із Петті Франс[16] і мав намір повернути його, коли поїду до Східної Німеччини, але, звісно, так цього і не зробив. Це було кілька років тому, тож лише небо знає, де він зараз. Та навіть якби паспорт і потрапив до моїх рук, термін його дії, либонь, уже скінчився.
– Якщо ви його знайдете, Джоне, цілком можливо, що зможете побачитися зі своєю донькою набагато швидше, ніж очікували.
Хоча Ґріфф Гаскінс і запросив Джайлза взяти участь у підрахунку результатів у міській раді, останній не зміг скористатися запрошенням. Потоптавши вулиці з кандидатом у депутати упродовж останніх чотирьох тижнів, відвідавши незліченні публічні мітинги і навіть роздаючи листівки, що нагадували про голосування, у маєтку Вудбін, у четвер двадцятого травня, коли годинник вдарив десяту, Джайлз потиснув руку Бобу Філдінґу, побажав йому успіхів і поїхав до Беррінґтон-холу.
Прибувши додому, налив собі велику склянку віскі й полежав у гарячій ванні. Він заснув уже за лічені хвилини після того, як упав у ліжко. Прокинувся одразу після шостої, це був найдовший його сон за цей місяць. Чоловік підвівся, пішов до лазнички і вмився холодною водою. Потім одягнув халат, капці й спустився униз.
Чорний лабрадор бігав вітальнею, махаючи хвостом, припускаючи, що, мабуть, настав час його ранкової прогулянки. Яка ж іще причина могла бути у господаря для того, щоб встати так рано?
– Сидіти! – звелів Джайлз, і Старий Джек сів біля нього, ляскаючи об килим хвостом.
Джайлз увімкнув радіо і знову розмістився у зручному фотелі, щоб послухати ранкові новини. Прем’єр перебував у Парижі, де проводив перемовини з президентом Франції щодо можливого вступу Великої Британії до ЄЕС. Раніше Джайлз був би першим, хто визнав історичне значення такої зустрічі, але не сьогодні. Усе, що він хотів знати, – це результат довиборів у Бристольських доках.
– Пан Гіт обідав із президентом Помпіду в Єлисейському палаці вчора ввечері, і хоча жодне офіційне комюніке не оприлюднили, очевидно, що
