Гарольде.
– А що мені носити до того часу? – розгубилася Карін, коли він поклав слухавку.
Мажордом кахикнув.
– Слухаю, Маркгеме?
– Пані Кліфтон завжди залишає змінний одяг у спальні для гостей, сер, на випадок надзвичайної ситуації.
– Це, безперечно, надзвичайна ситуація, – зрадів Джайлз, узяв Карін за руку й вивів з кімнати.
– А вона не заперечуватиме? – стурбувалася Карін, коли вони підіймалися сходами на другий поверх.
– Важко заперечити те, чого не знаєш.
– Можливо, буде краще їй зателефонувати?
– Маю відчуття, що Емма має нагальніші справи, ніж турбуватися про те, який одяг вона залишила в Лондоні, – заперечив Джайлз, відчиняючи двері в гостьову спальню.
Карін відкрила великий гардероб, щоб знайти не один, а кілька костюмів і сукенок, не кажучи вже про цілу стійку взуття, про яку можна було лише мріяти у кооперативній крамниці.
– Вибери собі щось і виходь, коли будеш готова, – сказав Джайлз.
Наступні сорок хвилин він згаяв на те, щоб прочитати ранкові газети, при цьому його регулярно перебивали телефонні дзвінки з вітаннями або спробами домовитися про інтерв’ю. Він навіть знайшов час подивуватися, чому Гарольд Вілсон вирішив із ним зустрітися.
– Пан Кліфтон на зв’язку, сер, – поінформував Маркгем, передаючи йому слухавку.
– Гаррі, як справи?
– У мене все добре, але, прочитавши вранішні газети, вирішив зателефонувати, щоб дізнатися, як тобі ведеться після другої втечі від німців.
Джайлз засміявся:
– Як ніколи раніше.
– Мені здається, що це возз’єднання з панною Пенґеллі спричинилося до того, що ти здаєшся цілком задоволеним собою.
– Усе в одному. Окрім того, що вродлива, Карін ще й найчарівніша, найдобріша, найвдумливіша й найуважніша істота, яку я коли-небудь зустрічав.
– Чи не зарано робити такі однозначні висновки? – не повірив Гаррі.
– Ні. Цього разу я справді натрапив на «золото».
– Будемо сподіватися, що ти маєш рацію. А як ти ставишся до преси, що описує тебе як щось середнє між Річардом Генні та Даґласом Бадером?
– Вважаю себе ближчим до Гіткліфа[20], – засміявся Джайлз.
– То коли нам дозволять зустрітися із цим ідеалом?
– У п’ятницю ввечері ми їдемо до Бристоля, тож якщо ви з Еммою вільні, можемо пообідати у суботу…
– Себастьян приїжджає у суботу, й Емма сподівається поговорити з ним про посаду голови правління. Але ви можете до нас приєднатися.
– Ні, гадаю, що я це пропущу, але чому б вам усім не прийти на недільний обід до Беррінґтон-холу?
– Хіба це не надто сильний стрес для Карін? – висунув припущення Гаррі.
– Коли більшу частину свого життя живеш в умовах комуністичного режиму, не думаю, що можна розглядати обід із Кліфтонами як стрес.
– Якщо ти впевнений, тоді
