втрачаючи в кінцевому підсумку самих себе. Але ж досить просто подивитися в тиші на зірки.
Лінда як могла, намагалася стримати посмішку.
– Ти став філософом? – повернувшись до нього, запитала вона.
– Називай це як хочеш, – відмахнувся Матвій. – Я лише ділюся тим, що відчуваю. До речі про зірки. Коли ми пливли на кораблі, я намагався відшукати єдине відоме мені сузір'я Південної півкулі – Скорпіона, але, як не намагався, не зміг. Може, тут вийде?
– Так ми ж пливли в екваторіальних широтах, – розсміялася Лінда. – Який Скорпіон?
– А є ще й екваторіальні сузір'я? – здивувався Матвій, виглядаючи вкрай розгубленим.
– Ну звичайно, спробуймо пошукати, тільки потрібно трохи відійти від вогнища, щоб світло не заважало.
Вони відійшли в сторону і лягли прямо на землю. Не встигла Лінда зосередити погляд на зоряному небі, як Матвій вигукнув:
– Знайшов! Дивись! Бачиш? – тицьнув він пальцем в темну височінь. – Вгорі – як стріла, потім довга смуга і внизу – півколо. Це ж інша справа. Треба ж, відразу знайшов!
– Ти радієш, немов дитина, – розсміялася Лінда і, повернувши голову, подивилася на друга. – Так смішно тебе таким бачити. Так, я знаю це сузір'я. Якщо подивитися трохи нижче, то прямо під ним побачиш сузір'я Стрільця.
– Ні, я так не знайду, – трохи охолов Матвій. – Спочатку мені потрібно побачити картинку, де зірки з'єднані лініями, ось тоді побачу.
– Згодна, без картинки зірки складно скласти до купи. Як вони дають назви цим сузір'ям? Не уявляю. Напевно, у цих людей дуже багата уява.
– Це точно! – погодився Матвій.
Друзі лежали в тиші, насолоджуючись безмежними просторами нічного неба, і кожен думав про щось своє.
– Я вже піду, – вимовила раптом дівчина. – Втомилася сьогодні. Гоже попрацювали, чи не так?
– Так, попрацювали відмінно. Завтра направимо зусилля трохи в інше русло. Добраніч.
– І тобі доброї ночі, – відповіла Лінда, встаючи з землі й, обтрушуючи одяг, попрямувала до свого намету.
Матвій ще трохи полежав, намагаючись розгледіти сузір'я Стрільця, але, як не намагався, не зміг уявними лініями намалювати хоч якусь подобу. Міріади зірок зливалися в єдиний візерунок на цьому нічному небесному покривалі. Звуки джунглів знову почали притягувати увагу, і щоб не заснути прямо на землі, Матвій піднявся, і попрямував до свого намету. Перед сном він вирішив обійти табір. Всі давно вже спали і тільки двоє вартових біля вогню несли свою нічну вахту. Тиша джунглів непроглядним мороком спустилася на їх тимчасовий притулок. Ніщо не порушувало спокій групи, і Матвій з легкою душею відправився відпочивати. У цю ніч він заснув швидко, попри рев хижаків, який відлунням розносився по тропічному лісі. Напевно, далася взнаки фізична втома, та й свіже прохолодне повітря робило свою справу.
За своїм звичаєм Матвій прокинувся за двадцять
