а мама виростила тебе без батька. – Настя задумалася. – Цікаво, що це кармічно значить для тебе, яку історію це започаткувало?
– Ти маєш виростити чийогось батька без діда? – засміялася Катя.
– Ти маєш вирости над собою настільки, щоби самій бути за діда, батька і маму, – сказала Настя.
– Ти маєш бути обережною і думати головою, – сказала Етері.
– Та вже пізно, – раптом зізналася Соня.
– Да ну? – сказала Катя.
– Ну ні! – видихнула Настя.
– Який тиждень? – спитала Етері.
Якщо комусь розкажеш – одразу й сам сприймаєш події і явища так, ніби це відбувається насправді. Особливо коли все дійсно відбувається насправді. Вагітність, однак, була для Соні чимось настільки незбагненним, що вона довго длубалася в найдальших закапелках себе, перегортаючи купу сухих спогадів і вологих передчуттів, дрібних скелець різних подробиць та тихих зойків чужих таємниць, але так і не зрозуміла, що вона думає про те, що стається от зараз і саме з нею.
– Я ж маю щось відчувати? – питала вона, дивлячись на Настю.
– Ну я так не скажу зразу, – казала Настя.
– А хто скаже? – дратувалася Етері. – Ти єдина жива людина з дитиною, яку ми знаємо!
– Правда? – дивувалася Настя.
– Звісно, ні, але ж ти розумієш, що я хочу сказати. Що вона має відчувати?
– Може нудити, – розгублено відповідала Настя.
Але Соню не нудило.
– І це точно не від Луї? – питала Катя.
– Точно, – казала Соня. Ніхто не наважувався спитати, що Соня думає робити.
– От що, – сказала Етері. – Що би ти там не вирішила – потрібно піти до лікаря. Ну, подивитися, як там що.
– Я вже пішла, – казала Соня.
– І як там що?
– Лікар сказав: усе нормально.
– Нічого собі нормально! – сказала Катя.
– Лікар питав тебе про аборт? – обережно поцікавилася Настя. Соня мовчала.
– Залишити чи позбутися дитини – це має бути рішення, – сказала Катя. – Як ти можеш щось вирішити, якщо ти взагалі нічого не відчуваєш?
– Ніяк не можу, – погодилася Соня. – Я думала, це стається якось по-особливому, як природні катаклізми. Що це ціла історія. Я уявити собі не могла, що це так просто, як сніданок: ти встав, сходив у душ, поставив воду на рис, написав смс, подивився у вікно, чи був дощ, вдихнув липи й абрикосового цвіту – і хоп, ти, виявляється, вагітний.
– Може, знайти того чоловіка? – сказала Настя. Соня похитала головою.
– Щось потрібно робити, – сказала Настя. – Бодай щось. Це стається так нестерпно швидко – ти уявити собі не можеш, як швидко. Час, поки він ще всередині, проминає, як лісосмуги за вікном, коли розганяєшся на трасі до двохсот. Ти сказала мамі?
– Ні, – Соня подивилася на свій живіт, ніби чекала, що він
