Жодну з частин даного видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва
Електронна версія створена за виданням:
Мельник Я.
М48 Далекий простір: роман / Ярослав Мельник; передм. М. Матіос. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 288 с.: іл.
ISBN 978-966-14-5684-5
Той день, коли Габр уперше побачив небо, змінив усе його життя… У світі, заселеному незрячими, влада належить таємничій касті, але про це ніхто навіть не здогадується. Хто вони, ці «вищі люди», що правлять світом? Коли Габр починає бачити, його мають за божевільного. Кохана відправляє його до Міністерства контролю, яке вилікує його від «галюцинацій». Однак боротьба за істину лише починається…
УДК 821.161.2
ББК 84.4УКР
Дизайнер обкладинки Сергій Ткачов
Колажі Надії Величко
Свобода українського литовця Ярослава Мельника
На початку інтелектуально й емоційно замулених 80-х рр. минулого століття він зчинив у літературній Україні цунамі, щоб не сказати простіше – рейвах. То був досить дивний і, поза всяким сумнівом, сміливий меседж, як на той ідеологічно похмурий час. Живучи посеред своїх поліських лісів і боліт, відірваний від «принад» столичних багатошарових «тусовок», він «замахнувся»… на метафору в поезії тогочасного покоління українських романтиків.
Замахнувся – бо заговорив не тодішньою єдиною – езоповою – мовою справжньої літератури, а заговорив словами, приступними для кожного, навіть для того, хто далекий від літературного процесу. Він осмілів так, що його критичні інвективи вилилися майже в ультиматум. Мовляв, читач (читай і розумій: тодішнє суспільство) зараз перебуває в тому критичному стані, що потребує не метафор, а сповідальності. Роз-ка-зу-ва-но-сті, сказати би.
Можливо, автор теорії «сповідальності» в українській літературі так і залишився б «примітивом» для «эстетствующих» критиків, коли б тодішнє казарменне радянське суспільство не захлинулося у справжній – не поетичній – сповідальності історичних та художніх текстів репресованих, депортованих, замордованих, невинно знеславлених чи поспіхом прощених громадян колишнього СРСР.
І може, тільки тоді (у всякому разі, мені) стало зрозуміло, про потребу якої сповідальності йшлося для Ярослава Мельника. Для мене стало очевидним, що клич до «сповідальності» у творчості – це був клич до Правди і Знань про самих себе, не відкидаючи при цьому ні метафори, ні образу загалом.
Суто людська (життєва) історія Я. Мельника, надовго замкнута німим радянським часом, також дає ключ до розуміння отої його упертої наполегливості в дискусії про «сповідальників» і «метафористів». Він дитя батьків-бранців радянського ГУЛАГу, що вже само по собі означало тавро від народження, а отже, необхідність своєрідної метафори для означення всього того, про що не можна тоді було казати вголос чи прочитати у книжках тодішніх літературних генералів. І його письменницький шлях – шлях від українського селища Смига на Рівненщині до паризьких видавництв через литовське громадянство – якнайточніший GPS для будь-якого совісного митця з українським корінням. Незалежно від часу.
Круто змінивши плин свого життя на гребені переломної доби, Ярослав Мельник не подався у внутрішню еміграцію – силою життєвих обставин він опинився в Литві, а згодом прийшов і в литовську літературу… через литовську мову. Та що там прийшов – увірвався: його перші дві книги «всіх приголомшили, тому що такого серед пишучих до сих пір не було. Хоча книги Я. Мельника повинні були довго чекати своєї години, однак його помічають оцінювачі літератури. Те, що литовська література може похвалитися талантом Я. Мельника і що його книги все частіше презентуються – добра ін’єкція литовській літературі». Це голос із «критичного» цеху літературної Литви.
Нині Я. Мельник займає свою нішу в ній і є не схожим ні на кого із прибалтійських письменників, незмінно посідаючи топ-місця в сучасній литовській літературі. Критики наголошують, що він запровадив у цій блискучій літературі свій – модерний – напрямок розказування про світ і екзистенційні пошуки людини в цьому світі.
Його проза – не по-українськи стримана, по-чоловічому небагатослівна, з незвичною для мене енергетикою, незвичними фантасмагоріями, науковоподібною містикою. До того ж у романі «Далекий простір», як стверджують навіть литовські критики, «…нічого литовського нема. Він жахливо космополітичний». Та його містичні, вигадані герої б’ються над тими ж проблемами, які не дають спокою і моїм – таким українським – персонажам. Хто ми? Звідки? Що таке совість? Мораль. Сумнів. Вибір. Бог. Віра…
Письменник уникає історичних реалій. Географічних
