намацав лавку і сів.
– Це ти, Ліоз?
– Так, – відповів знайомий голос.
– Чому тебе так довго не було? Я так чекав тебе першого дня. І другого. Тільки ти одна знаєш, що я тут.
– Я не могла, – голос Ліоз тремтів. – Мені було погано.
– Чому?
– Коли тебе відвезли, я відчула, що нічого не можу робити, зі мною щось сталося. Здається, я потім знепритомніла.
– Я так чекав тебе, – сказав Габр. – Мені немає з ким поговорити, порадитися. Я тут наглухо замкнений від усіх.
– Я не могла, – сказала Ліоз.
– Як же ти сама, непритомна…
– Я… Зі мною була мама.
– Мама? – здивувався Габр. – Вона приїхала до тебе? Ти що, їй розповіла?
– Ні, – відповіла Ліоз. – Я… Я сама поїхала до батьків.
– Коли?
– Відразу… Зрозумій, мене раптом такий жах охопив, так стало самотньо.
– І вони пожаліли тебе?
– Я не могла. Я хотіла поїхати за тобою, але… Я дзвонила, вони сказали, що тебе не треба турбувати.
Габр підвівся і підійшов до Ліоз, намацав її плече.
– Ліо, – промовив він, сідаючи поруч. – Ліо, ти зробила жахливу помилку. Але я не звинувачую тебе, ти нічого не розумієш. Ліо, допоможи мені вибратися звідси. Я хочу бачити. Вони наклали мені на очі пломби, і скоро все буде скінчено, вони щодня годують мене якоюсь гидотою. Ліо, я не можу тут, зрозумій… Ти ж іще… ти ще любиш мене? Ми втечемо звідси далеко, чуєш? До моря, до гір. Я буду розповідати тобі про те, що бачу, через мене ти відчуєш цю безкінечність. Я розповім тобі про красу, про Бога, про далекий простір, який навколо… Тільки… тільки вір мені, чуєш? Я буду добувати їжу, це можливо. Зовсім не обов’язково їжа доставляється Центральним розподільником. Якщо людина бачить, вона здатна добути собі їжу сама, вона може бути незалежною. Ми будемо найщасливіші у світі, тільки допоможи мені вибратися звідси. Ти повинна зв’язатися з однією людиною, дати їй знати… Ліо, дорога моя, ти ж віриш мені, нашому щастю?
– Ні! Ні! – прорізав повітря істеричний крик. – Я не можу! Ти повинен лікуватися. Повинен! Тебе врятують! Мені обіцяли! Тебе вилікують!
– Ліо! Я здоровий, чуєш? – він схопив її за плечі. – Я просто почав бачити, я абсолютно здоровий.
– Це галюцинації! Пусти мене! Тебе вилікують! Ти спочатку маєш одужати, і ми зустрінемося. Потім, потім!
– Ліо! Куди ти? Що з тобою?
Він почув, як вона впала, забилася в судомах.
– Ліо, не зрадь мене, чуєш?
Але у відповідь він почув лише завивання, а потім чийсь твердий голос над самою його головою сказав йому:
– Припиніть мучити дівчину. Відведіть його.
Чиїсь руки схопили його з обох сторін і потягли.
– Ліо! – закричав Габр. – Я твій, чуєш? Не вір їм, Ліо!
Запис в особовій картці зведеного журналу
«2156 день 8-го
