його поїхав на полювання. Пішли вони вночі спати – взяв він свою рушницю, положив посередині. Опівночі встав, дивиться у вікно: вогонь горить.
– Моя жоно кохана, що то за вогонь горить?
– Ой, вогонь як вогонь. Ти вже тамтого разу дивився, то потім тебе пару днів не було.
Переночували вони, поснідали, збирається він на полювання. Вона ж його просить:
– Мій мужу коханий, не їдь на те полювання!
Але не послухав він, зібрався, пішов до лісу. їде, їде та й заблудив. Треба також ночувати в лісі. Зірвалася буря-нещастя, дощ. Змок панич та шукає чого-небудь сухого, щоб вогонь розпалити. Розпалив той вогонь, сів, зігрівся, і захотілось йому спати. Але почав собака брехати, дивиться він: баба йде і проситься до вогню:
– Панунцю, може б, я приступила до твого вогню і розігрілася, бо-м змерзла дуже.
А він промовив до неї:
– Вільно, вільно прийти, розігрітися.
Почувши то, баба прийшла, сіла коло вогню, та йому вже не спиться. Закрив очі, а сам уважає, що баба буде робити. Баба витягає прутика та пац! коника по голові: коник відразу каменем став. Хотіла песика, а він її за руку.
– А де, – каже, – мій брат? А де мого брата кінь? А де мій кінь?
Став панич ту бабу бити. Вона ся просить:
– Панунцю, буде, буде зараз твій брат і твій кінь.
Взяла баба води котроїсь та й почала кропити камені.
Панич б'є її, не перестає. Встав його кінь, брата кінь, брата пес, а брата нема. Він її ще гірше б'є.
– Де мій брат?
Аж встав його брат. Каже до нього:
– Як я, брате, солодко спав!
– Чи ти спав, брате? Ти каменем лежав.
Стали вони вдвох бабу бити.
– Йди, бери води, кропи ту гору!
Набрала баба води, кропить гору. Як почали люди робитися з каміння, аж поки не стало гори, зробилося рівне поле. Дякують усі люди братам, а ті думають:
– Що нам з тою бабою робити? Треба її забити.
Як забили ту бабу, посідали собі, і молодший брат усе розказує старшому. Дійшов до того, як він з його жінкою спати ліг. Не вислухав старший брат свого брата (що він рушницю поклав між ними), вихопив шаблю і стяв молодшому голову. Почали кінь і пес молодшого брата плакати над ним, а старший брат поїхав додому. Під'їжджає до свого дідинця, варта почала кричати, що принц йде. Жінка як почула, що чоловік йде, вийшла назустріч і з великою радістю його привітала. Пішли в покої, разом переднювали, заходить вже ніч. Повісив пан свою фузею на гвіздок. А жінка питає його:
– Скажи мені, чоловіче, що то є, що ти на першу ніч повісив фузею на стіні, на другу ніч – положив між нами, а на третю – знов повісив на стіні.
Аж тоді він розмислив, що його брат нічого злого не зробив. Зачав він їхати до свого брата, подивитися на него. Приїздить, бачить – стоять пес і кінь по коліна у сльозах і плачуть над ним. Жаль ему ся зробило брата свого, поїхав шукати тую криницю, звідки баба-чарівниця воду брала, як людей кропила. Знайшов, набрав живущої та цілющої
