Каллімаха було б однак повнішим, коли б грім вдарив в «однооку мамку» Фаньолі, вихор виніс усіх гостей з-під зеленої віхи, а сама Фаньоля так зуби не вишкірювала б до кожного, хто тільки завітав до винярні.
Ще «матуся» з одним оком не була аж надто великою небезпекою, бо в разі потреби вміла те око примружити вдячно і скромно, але п'яні гості настільки безцеремонне поводилися з ідеалом антагоніста папи Павла II, що той одразу відчув у собі антиалкогольний дух і потребу у стриманому товаристві у Львові.
Нехай блискавку зішлють боги на того, кому прийшла вперше огидна думка вродливе дівча посадити за бочкою вина та її личком гожим, буйними розкішними персами, золотим ореолом волосся привабити до винярні пияків.
Забуло однак вразливе серце приятеля латинської музи, що коли б не львівська винярня під зеленою віхою, може, і не зустрів би він Фаньолі на своєму шляху і ще більше забулася душа поета, коли всіх, хто вино пив, блазнями вона назвала, не пам'ятаючи, що і Філіп Каллімах Буонакорсі не з самої лиш кастальської пив глибини…
Але найворожіше дивилася душа співрозмовника кардинальських бесід, коли швидка дівка з-під зеленої віхи не пам'ятала про домовлені побачення, коли сміялася негідниця з натхнення латинської музи, коли від п'яного натовпу брала все: поцілунки та гроші. Тоді Каллімах був цілковито подібний до декадента сьогоднішніх часів, метав похмурі слова, крик зраненої душі ніс по готичному Львову або понуро потягував напій Бахуса, що ніс, як вода з Лети, забуття.
У такі-то хвилини він також погрожував, що за зневажене кохання помститься Фаньолі Зевс громовладний, що Посейдон тризубом її своїм дістане і Діана стрілою серце її прошиє…
Сьогодні з такої погрози дуже розсміялася б львівська дівчина, та й Гануся, попри поетичне ім'я Фаньоля, не надто багато видно мала поваги до повелителів Олімпу і до нестерпного італійця, що на чолі цілого почту грецьких богів крокував під зелену віху, до винярні.
Раптом, посеред тієї поетичної зливи, грянув грім. Лиш не Зевс громовладний випустив його із своєї руки, а значно ближчий сейм у Пйотркові, ухвалюючи рішення видати Каллімаха папі Павлові II як такого, що готував замах на главу Костьолу. Папська вендета сягнула навіть до Львова, а водночас з нею з'явився перед очима поета привид понурих казематів у підземеллях замку св. Ангела і жовті хвилі Тибру, в котрих зникали трупи засуджених смертників.
Отож знову змушений був утікати наосліп поперед себе. Здавалося, що його, співця, вже навіть грецькі боги покинули. І у таку-то чорну годину залишився з гуманістом лишень Григорій з Сянока, львівський архиепископ, та тільки Фаньоля, львівська дівчина.
Саме в той час над берегами Золотої Липи, посеред лісів і боліт, недалеко від Перемишлян, Григорій з Сянока добивався для спадкового архиєпископського села Дунаїв назви містечка. Сам там охоче і часто перебував, а зараз, у хвилину тривоги, привіз у той затишок італійця, знаючи, що буря
