Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою. Ирена Карпа

      І Кая спала як цариця – в шатрі. Це після того, як ота істота віку двох тижнів піднялася зі мною на висоту більше двох кілометрів до озера Румазет.

      І от тепер так дивно (чи не дивно?…), що майже дворічна Кая і майже трирічна Кора разом зі мною розкладають намет і збираються вкладатися спати в «будиночок». І те, що за порогом будиночка шумить море, згори – сосни, а їжа готується на вогні, для них така сама даність, як і для дітей кілька тисячоліть тому. І щось вони не кричать «де наш аніматор і дитяча дискотека біля басейна з фонтанчиком рожевої газованої води?»

      До речі, це так звучить воно просто – місце за крок від моря під соснами. Знайти його було непросто. А надто в темряві. Коли хтось із нас виходив у гущавину того, що джіпіес зображав як безлюдний мис, інші жартували: «Щось його довго нема. І звуки дивні з лісу. Давайте по черзі, по одному, підемо його пошукаємо?…»

      У пік сезону на Адріатиці в похвалених мною кемпінгах ніде сраку примостити – всі сидять на головах одне в одного, коло моря місце вигризти і не надійся. Ми зметикували, що ліпше вже жити десь природними нелегалами і їздити в душ на пляжі, ніж бути в епіцентрі реаліті-шоу «мій матрац наступив на твій». Хоча дітям у міжнародному дурдомі, можливо, було б весело. Просто дурдоми дуже тісні – у Хорватії кемпінг у себе на подвір’ї організовує кожен охочий. Це тобі не гектари землі на Балатоні чи навіть не горби у Ліхтенштайні.