дітей, які вчасно, тобто негайно, не розклали все по своїх місцях.
Якось я попросила своїх клієнтів, батьків третьокласника Юри, на деякий чай залишити увімкнену камеру в себе вдома. Камера на шафі охоплювала майже всю квартиру-студію і до її об’єктива потрапило багато цікавого. Отже, вечір четверга, члени родини повернулися з роботи та школи і… Тато кинув верхній одяг на стілець біля входу, офісний одяг акуратною купою склав на підлозі за бильцем дивана та лишився в мальовничих сімейках і футболці. Мама свої речі розвісила й розклала у шафі, а от взуття ні мити, ні ховати не стала, накинула просто на блузку халат й пішла на кухню. Тато наказав синові вимити взуття, бо воно таке, ніби «хтось в калюжі стрибав», і нагадав, що вдома треба перевдягатись у домашнє, а шкільний костюм «не кидати як-небудь, а розвісити на стільці», бо він і так виглядає, «ніби його корова жувала». Доки мама готувала вечерю, тато працював з ноутбуком на колінах на дивані, Юра робив щось із домашнього завдання за своїм столом. Перед вечерею мама збурилася, що Юра «всівся, не миючи рук». Хлопчик побіг у ванну, тато тим часом перемістився з дивану за обідній стіл. Після вечері кожен зайнявся своїми справами. Мама перемила посуд і сіла подивитися серіал, татко знову заглибився у ноут, а Юрчик взявся грати бакуганами. Батьки біля екранів їли печиво, коли ж до тарелі підбіг хлопчик, то йому заборонили брати хрустики, «бо крихти рознесеш по усій квартирі». Нарешті родина стала готуватись до сну. Порозстилали ліжечка, сходили в душ. Татко не став пакувати свій ноут до сумки, а лишив на підлозі біля дивану, на журнальному столику зосталася стояти і тареля з-під печива. Юру батьки перед сном змусили прибрати іграшки та скласти портфель на завтра.
Ми вимагаємо від своїх дітей правильних речей – дбати про іграшки та одяг, бути охайними, все класти на місця, не смітити. Однак самі через втому, брак часу або звичку не дотримуємось того самого. Нам здається, що ми дорослі, а тому здатні контролювати ситуацію, і якщо не приберемо чогось негайно – зробимо це іншим разом.
Юрині тато з мамою лишили своє взуття біля дверей, тому що воно не таке вже й брудне і тому що завтра знову йти дощовою калюжною вулицею, тож нема сенсу витрачати час на миття, натомість сину сказали, щоб він вимив своє. І так кілька разів за вечір: складання одягу, перевдягання у домашнє, миття рук, перекус під час дозвілля… І кожного разу батьки хлопчика мали рацію, але тільки на словах.
Ми не помічаємо, наскільки наш власний приклад розходиться із тим, чому ми вчимо та чого чекаємо від дітей. Якщо дорослі демонструватимуть стратегії, які хочуть бачити у своїх дітей, вони значно швидше досягнуть результату, аніж змушуючи їх робити те, що самі не завжди виконують. Тато та мама, які щоранку застеляють ліжка і не вештаються кухнею у піжамі, миють руки перед їжею та після туалету, не обсмоктують пальці після смачненького та не сьорбають із ложок, прибирають зі столу відразу по обіді, не лишають горняток на журнальному столику, не кидають речей на стільцях та кріслах, пам’ятають, де їхні мобільні, пульти, ключі тощо, мають багато більше шансів виховати дітей, охочих до порядку.
