не виймаю, інакше прокинеться і почне репетувати на весь дім, тата розбудить, усі нерви витріпає.
Одне з класичних дитячих вередульств – відмова спокійно вкладатися у ліжечко. При цьому немає значення, денний це чи нічний сон, один чи дванадцять років виповнилося дитині, є в неї власна кімната чи вона ділить простір із кимось з родини.
Варіанти боротьби з батьківським бажанням вкласти, укрити, поцілувати та зрештою відпочити різняться від упертого «Не хочу – не буду!» до пошуків невідкладних справ, які треба зробити саме тут і зараз. Однорічні малюки плачуть і стишуються, лише коли батьки, обриваючи руки, носять їх кімнатою. Дошкільнята вимагають горщик, пити, казочку, поцілувати і кричатимуть до справжніх сліз. Першачки просять мультиків та годинами розповідають важливі історії минулого дня, підлітки дивляться телевізор, сидять у Мережі, читають книжки, слухають музику. Вчасно та спокійно вкладатись спати ніхто не хоче.
– Не знаю, в чому взагалі проблема, – каже Марина, симпатична дівчинка в одязі, що накидає їй років чотири; розмовляє неохоче, дивиться з викликом. – Я маю право їсти що хочу, дивитись що хочу і спати коли, як і з ким хочу.
Від останньої заяви мама полотніє. Даю води.
– Ти висипаєшся? – запитую Марину.
– Так!
– А батьки? – Це запитання, як і попереднє, ставлю спокійно, без натяків і звинувачень, так, ніби не чула попереднього випаду в наш «дорослий» бік.
Дівчинка трохи ніяковіє, але за хвилину повертається до свого наїжаченого захисто-опору.
– Хто їм заважає?!
Найбільша проблема дитячого неспання – це неможливість повноцінного відпочинку для батьків. За логікою речей, безсонні ночі перших місяців життя, коли немовлята потребують постійної уваги та тілесного контакту, має змінювати поступова сепарація, від’єднання, розділення, коли тато й мама все більше і більше часу проводять «з вільними руками», все рідше бігають до дитячого ліжечка та зрештою сплять в обіймах одне одного всю ніч. На жаль, така пасторальна картинка для більшості сучасних батьків – фантастика. Маю безліч подруг та клієнток, що жаліються на власних батьків, які не розуміють їхніх проблем із дитячим сном. «Не знаю, що ви робите – ми спали!» – говорять бабусі та дідусі покоління тридцятирічних. І справді, наші батьки спали більше, а батьки наших батьків взагалі мало стикалися з проблемами дитячого вкладання та сну.
– Риммо, Марина, а були часи, коли вас обох влаштовували вечірні вкладання?
Марина знизує плечима. Римма дивиться на неї, і її обличчя освітлюється теплим спогадом.
– Звісно. Мариночка маленька засинала між нами. Ми знімали однокімнатну квартиру, тож спочатку ліжечко не купували, користувалися люлькою з возика, а потім якось і потреба відпала. Маринка ніколи не крутилася, не переверталася, спала між нами, як той солдатик, – рівнесенько, сопіла тихенько.
Сучасна
