ще й над одинадцятою. Найкращими стратегіями в такому випадку є «достатність і необхідність» та «турбота про себе». Їжі на столі має бути саме стільки, скільки дитині достатньо і необхідно для збалансованого здорового раціону, а ступінь її ресторанності та вишуканості має залежати від вашого фізичного та емоційного стану, втоми та бажання і можливостей куховарити. А як же тоді бабусі? Бабусі здебільшого існують як винятки, що лише підтверджують правила. Дитина швидко засвоює різні способи поведінки з різними людьми, єдине що вередульства в перехідному періоді, коли дитина повертається після гостювань у бабусі, нікуди не подінуться, але тут уже справа батьківської витримки: здатися і перетворитися на кухонний комбайн або відстояти своє право на приготування однієї ранкової яєчні на всіх.
– Ромочка завжди дуже погано їв. Такий худенький був, кістки та шкіра! Ми знаєте як його вмовляти поїсти, – і танцювали, і співали, і книжки читали. Я, щоб хоч крихту до рота взяв, – у киселик чорничний манну кашку підмішувала, трошки-трошки, інакше помітить і плюватись буде. От і зараз дуже погано їсть.
– Рома не виглядає ні худим, ні змарнілим.
– А ви уявіть, що б було, якби я не виготовувала, якби не стояла над душею! Але ж це ненормально! Інші хлопчики добре їдять. Он, його друзів, як у гості приходять, від тарілки за вуха не відтягнеш! А я, соромно сказати, досі, буває, його з ложки годую. Цілий день треба за ним ходити, щоб хоч щось поїв. Якщо і одне, й інше зготую, то хоч якась надія, що поїсть.
Хлопчик зосереджено розкладає пупсам у тарілки деталі від конструктора. На кожній височить вже чималенька гірка.
Для малюків спочатку і доросліших дітей в майбутньому дуже важливо говорити зайвій їжі категоричне «ні» та «не хочу». Адже бувають випадки, коли дитина відмовляється від їжі, реагуючи на сигнали організму про хворобу, або не хоче їсти щось конкретне через перенасичення чимось, що містить цей продукт. До того ж батьківське «він нічого не їсть» також може бути дещо перебільшеним.
Якщо в родині діє принцип «Я краще знаю, голодний ти чи ні», або «Доки все не з’їси – з-за столу не встанеш», або ще варіант – «Свиней у нас нема», дитина вимушена запихатися їжею попри власні потреби і з часом втрачає здатність до саморегуляції, поглинаючи усе, що бачать очі. Зайва вага, проблеми з обміном речовин з боку фізіології та психологічні невпевненість у собі, складність відстоювання власних інтересів, неможливість зробити вибір – далеко не повний перелік наслідків насильницького вигодовування.
Малюк, який бачить ложку й автоматично відкриває рота, милий, лише доки він малюк. Вже близько двох із половиною – трьох років ця пасторальна картинка стає карикатурною. Дитина може і має їсти сама і сама регулювати кількість їжі. Експерименти американського психолога Клари Девіс доводять, що діти, які мають можливість без будь-якого батьківського тиску самі обирати, що і скільки
