яку часто спостерігає, або й собі наслідує татка, якщо той полюбляє куховарити. Варто замислитись, якщо їжа – головний зміст ігор вашої дитини, а на свята вона понад усе бажає пиріжків, тортиків і цукерок, якщо ваші розмови зводяться до «Що ти сьогодні їв?» або навпаки – «Як ти міг це з’їсти?!».
Один мій одинадцятирічний клієнт на традиційне запитання: «Що цікавого відбулося в твоєму житті за тиждень, який ми не бачились?» – видавав детальне тижневе меню; його ж таємне новорічне бажання – самому з’їсти маминого фірмового фаршированого коропа. Зрозуміло, що якщо їжа є тим, що викликає найяскравіші емоції в житті дитини, то будь-які порушення в очікуваннях бажаного викликають справжнє потрясіння і фарширована щука замість коропа може зіпсувати Новий рік і маленькому гурману, і всій його родині.
Отут варто знову повернутись до проблеми вибору дитиною їжі – дитина має мати можливість вибирати, що саме та скільки саме вона хоче їсти. І це зовсім не суперечить тому, що написано раніше. Йдеться не про бенкетний вибір, за якого розбігаються очі, а про інший, за якого дитина може взяти участь у складанні сімейного меню. «Що б ти хотів скуштувати сьогодні на обід? Я можу зготувати борщ або суп із галушками. Також можемо зробити салат із помідорів та огірків або додати в нього ще й болгарського перцю. Чим заправлятимемо салат?» – щось подібне варто говорити мамі, яка прагне стимулювати саморегуляцію своєї дитини, допомогти їй в усвідомленні бажань, формуванні смаку та розвитку здатності відмовлятися від неприйнятного.
Отже, можливість вибору має існувати, але вибір цей має бути таким, що здійснюється заздалегідь, тоді, коли їжа ще готується або планується, наприклад, вечеря на завтра. Можливість висловити свої пропозиції, а згодом побачити їх реалізованими на столі створює ситуацію успіху, в якій дитина керує процесом, сама приймає рішення, що їй їсти, відчуває вагу власного слова та бажання, має можливість вільно висловитись і щодо того, чого їй їсти не хочеться. Для того щоб не потрапити до пастки некорисних або обтяжливих для сімейного бюджету дитячих забаганок, вибір завжди слід обмежувати варіантами страв із доступних продуктів. «Або – або» – принцип, який чудово працює в цьому випадку: чим більше «або», тим щасливіша дитина. Щоб не відчувати тиску правила чистих тарілок, важливо дозволяти і самому регулювати розмір порції, самому накладати салат зі спільного блюда, говорити «стоп» мамі, яка наливає суп, визначати кількість котлеток чи оладок, які мають лежати на тарілці.
– Рома з таким задоволенням грається з ляльками, годує їх. Напевне, і на кухні вам допомагає?
– На кухні?! Він же хлопчик!
Хлопчик продовжував натхненно годувати ляльок.
Залучаючи дитину не лише до вибору, а й до приготування бажаних страв, ми не лише сприяємо саморегуляції, а й робимо своєрідне щеплення проти вередульства, адже «ти сам вирішив, що ми будемо їсти
