починає усвідомлювати, що він належить до тієї частини люду, яка називається – чоловіки. У день Посвяти юнаки мають стати повноправними членами Роду й отримати право голосу в племені.
Ще напередодні ввечері Болеслава напоїла Чеслава якимсь відваром із трав, а потім ще й молоком із медом.
– Це щоб ти спав спокійно та не тривожився до самого ранку, а ранком щоб у тебе було сили більше.
Чеслав прокинувся ще затемна, тільки-но прокричали перші півні. Завдяки відварові турботливої Болеслави він спав, як дитина, не терзаючись марним неспокоєм і тривожними снами. Намагаючись не розбудити брата, хлопець обережно вибрався із сінника. Вийшовши на вулицю та із задоволенням вдихнувши свіжого ранкового повітря, він солодко потягнувся, розім’явши затерпле зі сну тіло, і відчув у ньому силу та спрагу майбутніх випробувань.
Однак прокинувся не лише Чеслав. По всьому городищу було видно й чути, як у різних його кінцях люд почав готувати своїх синів до свята.
Чеслав увійшов у дім. Тут теж уже не спали. Болеслава й Голуба поралися коло вогнища. Велимир вкотре уважно оглядав і перевіряв на міцність і гостроту лук, стріли й ніж, з якими Чеслав мав пройти випробування. Одна Неждана тихо сиділа в кутку, не знаючи, куди себе діти. Коли увійшов Чеслав, усі заметушилися ще більше. Жінки почали швидко виставляти на стіл миски й горщики з їжею.
– Сідай, синку, поїж, – Болеслава легенько підштовхнула Чеслава до столу.
– Та я й не хочу зовсім.
– А треба. Потім коли ще поїси? Адже весь день голодним будеш.
– Болеслава до діла каже, – відгукнувся батько. – Сідай, поїж. Об’їдатися не варто, а то черево за собою не потягнеш, але й голод у такий день не помічник.
– Давай, брате, а я тобі допоможу, – підтримав батька, увійшовши в дім, Ратибор.
Чеслав сів до столу і почав їсти, час від часу нишком зиркаючи на Неждану. Це таємне переглядання тривало вже кілька днів. Неждана, відчувши на собі погляд юнака, і сама часом мимоволі поглядала в його бік. Але якщо раптом їхні погляди зустрічалися, вона, обдарувавши його черговою часткою злості, уперто відверталася.
– Час, – коротко сказав Велимир, і вся родина рушила до виходу.
На вулиці Болеслава пригорнула Чеслава до себе й, стримуючи сльози, прошепотіла:
– Ось ти й виріс, синку, – потім поцілувала його в чоло і, вже не стримуючись, заплакала вголос.
– Ну от, дощу тільки нам бракувало, – набурмосився Велимир.
Він по-чоловічому обійняв сина, а потім, узявши з рук Ратибора лук, стріли й ніж, передав Чеславові.
– Не підведи, синку!
Ратибор теж побажав братові щастя у випробуваннях. Чеслав, одержавши напуття від рідних, глянув у бік дому. На причілку стояла, спостерігаючи за тим, що відбувається, Неждана. Помітивши, що Чеслав дивиться в її бік, вона зникла.
Жінкам не дозволялося брати участь у цьому обряді, тому вони повинні
