оліття. Розповідь про молодика, який був закинутий на незаселений острів і спромігся вижити, зачарувала сучасників.
То був дивовижний час – завершувалася епоха великих географічних відкриттів. У пошуках нових торговельних шляхів європейські купці й мореплавці відкрили та дослідили Центральну і Південну Америку, узбережжя Північної Америки й Австралії, сотні великих і малих островів. Географічні відкриття спричинили не тільки бурхливий розвиток торговельних зв’язків, а й війни між державами, що суперничали через колонії – заморські володіння.
Величезний новий світ був іще далеко не досліджений – географічні карти того часу були вкриті «білими плямами». Тому книжки про подорожі були надзвичайно популярні.
Книжка про Робінзона Крузо – не нотатки мандрівника і не спогади, а літературна вигадка. Вважають, що вона ґрунтується на історії моряка на ймення Александр Селькірк, якого після сварки з капітаном висадили на незаселений острів Мас-а-Тьєрра біля берегів Чилі, де він і прожив понад чотири роки. За ці роки Селькірк забув рідну мову та перетворився на справжнього дикуна.
І в цьому, мабуть, головна відмінність моряка від героя Дефо. За двадцять вісім років самотнього життя серед незайманої природи Робінзон Крузо не тільки зберіг усі якості цивілізованої людини, а й облаштував острів і знайшов вірного друга П’ятницю.
Вийшло друком перше видання «Пригод Робінзона», і за два тижні з’явилося друге, а за ним – нові й нові, попри те що книжка коштувала п’ять шилінгів – на ці гроші в ті часи можна було купити непоганого коня. І це був тільки початок. Відтоді вийшли сотні видань майже всіма мовами світу, мільйони людей прочитали історію, вигадану письменником, а ім’я Робінзон стало загальним.
Даніель Дефо поставив запитання: як поводитиметься людина, відірвана від суспільства, від друзів і рідних, коли їй нема на кого розраховувати, окрім самої себе? А відповіддю став створений ним безсмертний образ, у якому поєднані найкращі людські риси – мужність, стійкість, винахідливість і здатність ніколи не втрачати надії.
І сьогодні, чотири століття по тому, кожен читач мимоволі ставить себе на місце Робінзона Крузо і питає: а чи зміг би я пройти через такі випробування, зберігши людську гідність?
Розділ 1
Робінзон Крузо
Батько мій був із Бремена. Здобувши торгівлею добрі статки, він переїхав до Англії, де й одружився з моєю матір’ю, яка походила з шанованої родини Робінзонів. Я народився 1632 року в місті Йорк; мені дали ім’я Робінзон, прізвище ж батька – Крейцнер, але, за звичаєм англійців спрощувати іноземне звучання, переробили в Крузо. У мене вже були сестри і два старші брати, життя яких склалося сумно, хоча наш дім вважали одним із найщасливіших. Старший брат дослужився до підполковника в Англійському піхотному полку і загинув біля Дюнкірхена в битві проти іспанців. Що сталося з другим, мені мало відомо – я запам’ятав лише його невиразний образ, що промайнув і зник у моєму дитинстві.
Я був пізньою дитиною моїх добрих батьків, і батько, який уже старів, намагався дати мені освіту, яку можна було здобути вдома або у звичайній школі. Пригнічений вибором військової професії старшого сина і неспокійним характером середнього, він дуже хотів, щоб я став адвокатом, проте мені не подобалося нічого, окрім морських подорожей. Надто рано я почав мріяти про далекі мандри, і ця пристрасть, незважаючи на прохання моєї матері схаменутись і всупереч бажанню мого батька, з віком тільки посилилася. Я тоді й не здогадувався, до чого вона призведе.
Батько, людина розважлива, сподіваючись вплинути на мій вибір, якось уранці запросив мене до себе в кімнату і несподівано палко заговорив зі мною. Яка причина, крім згубної схильності до подорожей, змушує мене залишити батьківщину й батьківський дім?
– Тільки шукачі пригод, люди, які прагнуть легкої наживи, – вів він далі, – люди, не здатні до щоденної праці, або честолюбці вдаються до авантюр і шукають сумнівної слави. Безрозсудність не прикрашає людину, вона суперечить нормі. Досвід мого життя показав, що краще становище в суспільстві пов’язане з добробутом людини. У ньому рідше трапляються хвороби, тілесні й душевні муки, воно позбавлене розкоші й пороків; спокій і скромні статки – ось вірні супутники щасливої середини…
Я мовчки його слухав.
– Припини нарешті блазнитися, – казав батько. – Споважній. Ти не потребуєш кусня хліба, оточений повагою та любов’ю, ми всі хочемо для тебе тільки добра. Проте якщо ти все ж таки вчиниш по-своєму і не будеш щасливий, нарікай на себе, на свої помилки – ось моє попередження. Якщо ти вирішиш залишитися з нами і дослухаєшся до моїх порад, я готовий багато зробити для тебе. Адже мені весь час болить серце від думки про твою загибель, брати участь у якій я не маю наміру…
Мені стало щиро шкода батька; я був уже готовий відмовитися від своєї мрії та залишитися в батьківському домі, але невдовзі добрі наміри
