style="font-size:15px;"> – Актриса? А… Ну, так… Нібито…
– Ну і я – актор! – зрадів нахаба, витираючи голову рушником.
І закривлявся огидно, переходячи на театральний басок:
– Колись у Маріїнському представляв! Бувало, як вийду на сцену…
І заволав гидотно, ніби розспівування робив перед роялем:
– О! О-о-о! Мі! Мі-і-і-і…
Сказати до слова, Муся театру не любила.
Усі п’єси, що на сценах йшли, перечитала, а от як люди перед людьми кривляються – терпіти не могла.
Тому скривилася, немов почула скрегіт монети по склу – від цього звуку у неї завжди печінки переверталися. А той, помітивши таку зневагу, заволав ще огидніше:
– А ось ще: «Бить іль не бить»?! Ви як гадаєте, до речі? Або: «Молілась лі ти на ночь, Дездемона?»… – і додав нормальним голосом: – Ну і все таке інше… Тепер ось будемо з вами на пару шановну публіку розважати!
І знову дав басові ноти:
– О врємена! О нрави!!! О! О! Мі! Мі – до!
І без жодного переходу:
– Дозвольте відрекомендуватися – Олексій! Прізвища не називаю – надто воно відоме…
– Муся, – розгублено промовила Муся, – точніше – Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?
Той Олексій аж по колінках себе вдарив.
– Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?
– Ніяка я вам не… – не встигла вставити Муся, як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги високих гостей пароплаву – чисто конфіденційно! – найняті вони сюди, аби утворювати невимушену атмосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьорювати пристрасті».
І додав:
– Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-тужурах» та справах державних і купецьких геть закостеніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішувати, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!
Про моркву з буряком Муся мало що второпала, але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні до чого.
Насупилась:
– Так ми що – тут разом мусимо жити? В одній каюті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…
– …і нас обох на берег відішлють! – сказав він.
– Це чому ж?
– Яка нетямуща напарниця мені дісталася! – обурився. – А умови контракту? А харч як відпрацьовувати?
Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б, але не втрималась – свиснула:
– Оце так…
Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:
– Ну, якщо вам на берег треба – можете йти до капітана.
– Не треба! – скрикнула Муся і безпомічно роздивилася довкола: ліжко ж тут одне.
– Не хвилюйтеся, – зрозумів він. – Я на тім канапе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви мені не до смаку. Ну як – згода?
– Згода, –
