пензлики різного калібру, пляшечка з сірчаною кислотою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених невідомою рідиною різного кольору, медичні щипці, скальпель, обценьки.
Окремо варто було б розповісти про набір збільшувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарізаний стосиками м’який папір, що ним промокають чорнила, і насамкінець – коробка театрального гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асигнаціями в пересувному цирку-шапіто), який конче необхідний кожному порядному шпигуну для зміни зовнішності!
Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взяти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмовилась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати компаньйонку не було часу, адже генерал квапився на місце злочину.
Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.
Вийшли до фаетону, кожен у своїх думках.
Повантажились.
Іполит подав Мусі руку – довелося спертися, хоча Муся не любила таких м’яких вологих рук, підштовхнув під ліктик генерала.
З метою безпеки панночки підняв верх, сів поруч.
Фаетон гойднувся, мов човен.
– Рушай! – наказав генерал. – Спочатку на набережну. Там зачекаєш – і потім на вокзал!
Іполит назвав адресу.
Фаетон рушив…
У ту ж мить з темної арки, що трималася на плечах групи оголених каріатид і атлантів, вистрибнула чорна тінь і, ставши на закорки екіпажу, приєдналася до від’їжджаючих…
Біля під’їзду на набережній уже крутився цікавий люд.
Довелося кучеру трохи попрацювати пужалном, щоб розігнати загату роззяв.
– Почекаєш тут, – наказав доньці Гурчик.
Але Муся зі своїм саквояжем уже стояла в юрмі біля під’їзду і, як усі, витягувала шию вбік санітарів, що саме виносили з темряви ноші, накриті білим простирадлом. Під ним вгадувалися обриси худого видовженого тіла.
Генерал з Іполитом, що розчищав дорогу начальнику гострим ліктем і криком «Поліція!», поквапились зупинити процесію.
Санітари стали.
Натовп (серед гультяїв, прикажчиків із сусідніх яток та інших роззяв товклися тут навіть бонни з дітьми і дами під мереживними парасольками) хитнувся вперед.
Іполит, широко розвівши руки, відтіснив цікавих, пропустив генерала, відкинув край простирадла, крадькома кидаючи погляд на Мусю: чи не в захопленні вона від таких його рішучих дій.
Муся дійсно була в захопленні, адже через плече татуся жадібно оглядала смутне видиво, що відкрилося її очам.
Небіжчику було років тридцять.
На його посинілому обличчі (Муся відзначила, що синява розливалася від шиї) застигла блаженна посмішка, пальці обох рук розчепірені, ніби нещасний усе ще брав свій останній акорд.
Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підійматися на третій поверх апартаментів.
На сходах так само товклися цікаві
