не було… – бурмотів той. – Відімкнено ключем. Певно, на довірі спрацювали.
І обернувся до околоточного:
– А чи правда, що на клавішах головою лежав?
Околоточний підтягнув черево:
– Чиста правда, ваша світлість! Ось – там. Ми туди нікого не пускаємо.
Муся помітила, що вхід до сусідньої кімнати перегороджений білою стрічкою.
От молодці, подумала вона, а то, бува, затопчуть геть усе, руками замацають та ще й попелом із власних папіросок притрусять – як тоді сліди шукати?!
А доктор Шерл писав, що…
Муся не встигла подумати про те, що писав про такі випадки невідомий белетрист, як біля неї схлипнула покоївка.
Генерал нервово відгукнувся на звук:
– Виведіть зайвих!
Іполит швидесенько відтіснив покоївку до коридору.
На мить завагався лише щодо Мусі – зайва вона тут чи ні – і обпікся об її суворий погляд, вирішив – ні, не зайва, ліпше не чіпати, і повернувся до місця дислокації.
– Крім убивці чи вбивць треба шукати те, що тут зберігалося, – сказав генерал Гурчик, з досадою в черговий раз обмацуючи стінки і навіть покришку сейфа.
– Що шукати треба, ваше світлосте?
– Креслення на цигарковому папері, – тихо сказав генерал і кивнув на запечатану залу. – Що там знайшли?
– Труп…
– Невже?
– Вибачте, ваше світлосте, – виструнчився череватий околоточний і почав доповідати по-формі: – Нічого надто особливого, пане генерале. Певно, пан інженер мав рандеву. На столі увесь джентльменський набір: цукерки, шампанське, квіти. Два бокали… А ось ще – запрошення.
– Запрошення? Що за запрошення?
– Пан інженер у відпустку збирався. Запрошення на судно «Цариця Дніпра».
Околоточний простягнув генералу цупку картонку.
Перед тим як прочитати, генерал обнюхав її, мов собака, підніс до очей:
– «Цариця Дніпра», перший круїзний рейс із Києва… Відплиття… Відплиття післязавтра… Не густо. Що ще?
– За попередніми даними, смерть настала між дев’ятою та дванадцятою годинами ночі. При огляді тіла нічого надзвичайного не виявлено. Усе чисто. Попередні версії: серцевий напад, отруєння їжею або напоями. Слідів пограбування немає. Крім… як ви зараз повідомили – креслення. Але про те нам відомо не було. Якщо судити з розташування тіла…
Але продовження нудної доповіді Муся вже не чула, а, непомітно прослизнувши за білу стрічку, жадібно всотувала кожну деталь у затишному алькові, що став, за її беззаперечним судженням, місцем хоч і не кривавого, але від того не менш цікавого злочину.
Блискавично відзначила деталі: стілець, на якому знайшли небіжчика, стоїть не по центру рояля. Гра в чотири руки?
Озирнулася: другий стілець надто показово присунутий до ломберного столика, ніби каже: я тут ні до чого.
Так
