стежити за чистотою кадрів. Щоб колись явитися перед миром – наче тоті апостоли, а не якісь там обдертуси. Пан Джавала цілих п’ятдесят з гаком літ не складає зброї, організовує партизанські акції, чинить усе, аби ворог постійно перебував у напрузі. Тиждень тому, наприклад, його боївка підірвала колію на відтинку Львів – Красне. Не чули?
Бумблякевич напружив пам’ять, але якось нічого подібного не міг пригадати.
– Певно, – навіть не здивувався пан Зеньо, – де б у вас про таке написали! Та же то є диверсія! А як тютюнову фабрику у Винниках взяли – чули?
– І цього не чув. Але цигарки подорожчали.
– Но, видите! Того й подорожчали, що наші весь тютюн вивезли.
– І що ви зробили з тим тютюном?
– Продали в Голляндії.
Бумблякевич зашпортався і ледве не дав сторчака.
– В якій Голляндії?
– В тій самій. Переправили підводним човном.
– Човном! – видихнув повітря Бумблякевич.
– Підводним. У нас тут якраз Полтва протікає, от ми того човна Полтвою і відправили.
– А хіба це можливо?
– Чому не можливо? Полтва куди впадає – в Буг? А Буг куди? – У Віслу. А Вісла куди? – В Балтійське море! Ну, а там уже чух-чух – і Голляндія. Продали тютюн, доляри поклали в банк під відсотки для майбутнього консуляту.
Бумблякевичу від самого початку зустрічі з паном Зеньом не давала спокою одна річ.
– Пробачте, що я вас про це запитаю…
– Ніц собі не жалуйте.
– Ваше житло справді міститься там, де я оце вас здибав? Як на людину, котра відає кадрами, воно не надто…
– Не надто підходяще, еге? І маєте рацію. Це тільки офіс.
– Офіс?
– Авжеж, офіс. Мало хто може забрести на нашу сміттярку. Може який шпигун, чи аґент КҐБ. Перед такою непроханою особою пан Зеньо постане винятково в образі волоцюги. А мешкаю я в затишному кубельці зі своєю любою жіночкою, котра плекає ставочок із карасями. Чи ви одружені, пане Бумблякевич?
– Ні, а що?
– Вженіться. Обов’язково мусите ся вженити, аби спізнати життя ще й з тамтого боку. Йо-ой, як то файно мати жінку! Такво прийдете змучений з роботи додому, а вона вам подасть пантофлі, халат, посадить за стіл і накриє вечеряти. І заки ви вечеряєте своїми улюбленими кльоцками з молоком, вона вам зачне вповідати всі новини за останній день. І буде вповідати, і вповідати, і вповідати, і вповідати… – В цьому місці пан Зеньо раптово урвав свою ідилічну оповідь і як гаркне: – А бодай вже її шляк наглий трафив з тими її оповідками!
Бумблякевич здригнувся і витріщився здивовано на старого:
– Що з вами?
– Йой, та ніц! То я просто свою жінку згадав.
По цих словах пан Зеньо різко зупинився, і Бумблякевич побачив масивні двері з темного горіха, що вели просто у велетенську гору сміття.
– Це двері? – не
