Твори для дітей Вибране. Дмитро Павличко

      Знесла курочка яйце

      І давай кричать про це.

      «Куд-кудак, куд-кудак —

      Знесла яйце, як ходак[1]!»

      За хвилину все село

      Про оте яйце гуло.

      Вчув і пес, що до яєць

      Був великий ласунець.

      Він узяв сковороду,

      Кликнув друзів на ходу,

      Мить – і вже з того яйця

      Зроблена яєшниця!

      Пси наїлись – і навтіч.

      Вранці знов знесла яйце,

      Та мовчала вже про це.

      Хтось постукав уночі.

      Швидко я знайшла ключі,

      Відчинила, і до хати

      Зайченя зайшло вухате.

      Стало в кутику сумне,

      Каже: «Заночуй мене!

      Бо надворі завірюха

      І мороз хапа за вуха!»

      Батьків я взяла кожух,

      Вкрила зайця з ніг до вух

      І гадала, що гульвісу

      Вранці одведу до лісу.

      Встала рано, та дарма —

      Зайченяти вже нема.

      Чи запізно я збудилась,

      Чи зайча мені приснилось?

      Став баран серед дороги

      І підняв бундючно роги.

      Я кажу: «Привіт, баране!»

      А він бух мене рогами.

      Ти до нього – чемно, мило,

      Та дурило – то дурило.

      Був і буде некультурним —

      Краще не вітаться з дурнем!

      Ніч. У лісі кожен звір

      Спати йде на власний двір.

      Спить маленьке козеня,

      Що награлося за дня.

      Олень спить, і спить борсук.

      Але раптом… Що за звук?

      А! Це ведмедило спить,

      Ніби трактор гаркотить.

      Будиться, встає звірня:

      Той – з-під моху, той – з-під пня

      Той спросоння позіха:

      Що за патороч лиха!

      Той, кому вже храп допік,

      Шле ведмедю кольку в бік!

      Заєць бідний аж поблід,

      Бо ведмідь – його сусід.

      Він хропе, а зайців дім

      Ніби валиться при тім.

      Аж трясе зайчиська лють,

      Бо не може він заснуть.

      Кида й він крутим слівцем,

      Та під ковдрою, тихцем, —

      Щоб не вчув якийсь там біс

      Та ведмедю не доніс!

      Горопашний боягуз

      Одне вухо в’яже в ґудз[2],

      В друге – ясік[3] запиха,

      Щоб душа була глуха.

      З лютості на себе він

      Натягає п’ять перин,

      Зверху ще й матрац кладе,

      Сам улігшись на тверде.

      Та від храпу ліс шумить —

      Спати не дає ведмідь!

      Скочив заєць на ослін.

      «Що робить?» – міркує він.

      Рада є на це одна —

      Розбудити хропуна.

      Та самому страшно йти —

      Хто б це міг допомогти?..

      Тільки рись! Вона міцна

      І відважна звірина.

      Заєць – в рисі. Так і так.

      Все розказує бідак.

      Просить на усі лади:

         – Йди й ведмедя розбуди!

         – Не піду я, – каже рись, —

         –  Потім ще і з ним борись

      Та кусайся цілу ніч,

      Адже він за таку річ

      Лютий буде, як дракон, —

      Та й мене вже хилить сон…

      Ось до вовка ти б зайшов —

      Той поможе. Будь здоров!..

      Заєць у вовчиська вже,

      Просить, вухами стриже:

         – Так і так. Хропе той сплюх.

         – Вже від нього я оглух.

      Так хропе, немов паси

      З мене він дере, – спаси!

         – Чи ти хочеш, – каже вовк, —

         –  Щоб ведмідь мене затовк?

      Гнів бере таких персон,

      Як від них прогнати сон.

      Краще тихо будь, як миш,

      Потерпи,

Скачать книгу