думав про любов немолодого вже Мазепи і юної дівчини Мотрі Кочубеївни – чи буває така любов?), як з Австралії новина прилетіла. 106-річна (стошестирічна!) довгожителька, якась Марджорі Геммерд, заявила, що вона зустріла любов усього її життя.
До сто шостого року свого життя пані Геммерд ніколи не була замужем і з любов’ю, ясна річ, не зналася. І певна була: якщо Господь пошле їй друге сторіччя, як послав перше, вона і його проживе без любові, не відчуваючи від того аніякої ущербності. Аж тут раптом…
Аж тут раптом закохалася. Вперше за 106 (сто шість!) років свого життя, закохалася в якогось містера Кроуфорда, 73 років. Уявляєте, яка в них вікова різниця? Але й він теж закохався в неї.
І – любов. Як зізналася щаслива жінка – «на все життя». (На яке «усе», коли 106 років вона вже мала?)
Закохані живуть у будинку для людей похилого віку – ще одна новина! – і запевняють, що їхні стосунки – як і почуття – ідеальні.
Гм-гм-гм…
«Ми розчинилися одне в одному, ми в злагоді, як старі друзі», а різниця у віці – 106 років молодій, 73 роки молодому – їм здається, що вона не має значення.
Головне, що в них любов. Головне, що пані Геммерд, проживши 106 років, нарешті зустріла свого судженого, а з ним і любов «на все життя».
От і намагайся після цього збагнути: що ж воно таке, любов? (Ні, ЛЮБОВ!) Годі, годі! Досі це не вдавалося нікому збагнути: а що ж таке любов? І певні, що нікому й не вдасться, бо це – любов. Ні, ЛЮБОВ – і цим все сказано!
А що він за один, Іван Степанович Мазепа? Коханець до останнього дня перебування в цьому світі? Але ж йому тоді можна лише по доброму позаздрити – не кожному випадає таке щастя, таке везіння – кохати дівчат і жінок до кінця свого віку – жагуче й нестримно.
Вперше молодий Мазепа одружився десь приблизно в 1668–1669 роках.
Це тоді, як він вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка. З’явившись у Чигирині (тоді столиця гетьманської України, починаючи з часів Богдана Хмельницького), зазнайомився там і швидко одружився з удовою (дещо старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. Вона була дочкою відомого хмельничанина Семена Половця, полковника білоцерківського (1653–1654, 1656, 1658), згодом генерального обозного (1664) та генерального судді в гетьмана Дорошенка. Тесть був близьким товаришем Дорошенка, тож узявся витягувати зятя на вершину влади – як це й водиться. Власне кажучи, тоді водилося і тепер водиться. Себто шлюб з його дочкою-удовою відкрив Мазепі шлях до влади і значного становища в тогочасній Україні – бо який тесть не витягне зятя, якщо сам займає високу посаду? А Семен Половець, як генеральний суддя, став другою особою в уряді козацької України.
Ганна була гарною і просто таки звабною молодичкою, про яку казали, що вона саме в соку. До всього ж ця жіночка була ще й багатенькою. Та ще й дочкою такої людини!
Ні, Івану Мазепі таки здорово поталанило – щоб і багата, і гарна, і мала такого батька. Щось одне з трьох – і то вже вважай тобі повезло з оженінням, а тут зразу стільки всіляких вигод. До всього ж Ганна трималася осторонь державно-політичного
