і думала: «Господоньку милосердний, як воно на світі: цісар чи не цісар, а мусить постарітися й вмерти, як кожний хрестінин».
Дивилася на почмейстра. Старий мав позачісуване волосся попри уха наперед, як цісар на стіні, а «папорота» і лисину таку саму, як цісар на ярмарку.
«Така вже, видко, установа, що хто від цісаря пенсію бере, той так само мусить виглядати, – думала баба. – Не знати лише, чи цісар так само в «калярах», як поштар? Певно, що як приписував кримінал Миколишиному Бовдурові, або рахував «патенталь»[23] для Перепічки, що прийшов без ноги з війни, то дивився крізь «каляра».
Старий встав, поховав жмути папір’я в полички і глипнув з-під окулярів на баб.
– А що там?
– Прошу пана, чи нема там листу від мого сина?
– Від котрого сина?
– Та від того, що у войську.
– Та скажи, як називався?
– Та Іван.
– Та який Іван?!
– Наконечний, прошу пана.
Гробман зачав нишпорити в поличках, знайшов лист і дав бабі.
– Оставайте здорові, та дай вам Боже панованнє щасливе.
На пошту прийшла сільська дівчина.
– Прошу пана, я прийшла показати.
Старий обернувся до неї з квасним лицем.
– Що маєш показати?
– Та, прошу пана, я прийшла по тото, що єгомость з Голодівки читають.
Мала на увазі ґазети.
Прийшла міщанка, донька Гробманового брата, що був стельмахом в містечку.
– Добрий день…
Старий глянув крізь окуляри.
– А, добрий день. Що там скажеш доброго?
Міщанка розвинула рецепіс[24] з хустини, старий виймив з шухляди грошовий переказ і переглядав його.
– То від твого сина. Посилає тобі 4 корони. А то треба підписати.
Міщанка всміхнулася ласкаво.
– Я би просила, аби стрий підписали за мене, бо я не вмію.
– Га-а, мені, дитинко, не вільно…
– Що ж я зроблю? До хати далеко, а чоловіка нема дома.
Старий став клопотатися цією справою.
– Ніби тут є виразний адрес до тебе й я тебе прецінь знаю, але мені не вільно, заборонено. Гм, зрештою… Може, маєш кого знайомого тут недалеко?… Або чекай…
Повільним кроком підійшов до замкнених дверей другої кімнати, взяв фунт з ваги і застукав:
– Бінка-а!
За кімнатою в кухні дався чути рип, до канцелярії вбігла боса дівчинка з гребінцем у волоссі.
– Підпиши отут-оо.
Дівчинка глянула на міщанку, всміхнулася й підписала.
Старий взяв виказ, втягнув[25] квоту і підписався в рубриці «Anmerkung»[26]. Кінець його назвища розплився дрібними хвилями і стрибнув хвостиком навідліт. Так вже тридцять
Патенталь – інвалідська пенсія.
Рецепіс – письмове повідомлення.
Втягнув – вписав.
«Anmerkung» – примітка.
