до нового числа нової часописі, то брав свою скрипку або сідав за оту фісгармонію в залі й уносився разом з оксамитовими звуками басів кудись у невідомість.
Але останніми часами я вже цілком забув про все й вся, бо пізнав найдревнішу й найновішу і найглибшу з усіх наук – доктрини спіритуалізму. О, ні за один з видів знання я не брався з таким непереможним завзяттям, з такою навіть для самого мене дивною охотою та енергією, як власне за студіювання того, що Шопенгавер назвав колись «експериментальною метафізикою». Що всі науки перед цією наукою наук! Наша звичайна наука елементарно-проста, її так легко розуміти навіть недалекосяглому, і так легко купити за дешеву ціну. Все в ній якось… позаду мислі. Навіть сама безконечність її грядущого якась… дотикана, провидима, а об’єкти її робіт такі брутально-товсті, підніжні, що й не дивно, коли допитливіші уми не витримують тисячократного переливання з однієї пробірки до другої й розчаровуються. Для звичайної науки треба бути лише терпеливим колекціонером не більше, бо навіть ті великі, що посували знання вперед, навіть вони – тільки синтез минулих умів, а їх робота – лише крадіжка у своїх же померлих братів.
А тут!.. Все так дивно, незрозуміло велично, таємно. Все леготом дише, боїться грубого дотику, все тонко й ніжно. Тут треба тонкої організації й розумової й нервової, аби ввійти робітником до тієї науки. Ти повинен відповісти на безліч вимог, повинен бути творцем, стрілою вперед. Я розумію значення мулярів у будові будучого знання, але і я і той, хто сміятиметься з мене і сам муляр врешті – всі ми більше цінимо не муляра, а того архітекта-артиста, котрий силою немулярських своїх змог утворив дивне. Так само і в науці: я поважаю учених мулярів, вважаю потрібною їх роботу, і роботу самих їх мулярських наук, але як і самі вони суть лише матеріялом синтези будучого генія, так і їх науки – лише підвалини для будучої науки наук, провозвісником якої є спіритуалізм.
І передо мною розгортався безмежний світ нового знання. Щодень пізнавав я нові тайни людської душі, нові змоги, проявлення яких не увійшло до кодексу загально-ухвалених наук; довідувався про факти, занесені вже навіть до аналів історичних, але осміяні потім отарою засліплених людей. Зі здивованням пізнав я, що жреці науки, саме ті, що так багато кричать про неї і нібито боронять – власне, вони й найбільші її вороги, бо не мають найменшого поважання до науки, вважають її річчю одного маштабу зі своїм обмеженим розумом, а явища не тільки зовнішнього порядку поясняють своїми убогими формулами. А хіба ж наука, дійсно чиста наука, може коли говорити про неіснування, і навіть неможливість існування чого-небудь? Ні, ніколи! Вона, прозорлива й сильна, не падала ще так низько. То лише придверники науки, схолястики й рутинери, то лише нетолєрантна товпа наукова демонструє на базарі своє недоумство, видаючи його перед дурниками за останнє слово науки. А сама вона, Велика наука, той стовп серединний знання, що заклався навіки кріпко з мізкових кліток міліярдів будівничих – вона ніколи не говорила так. І наскільки я поважаю справжню науку, остільки ж гордую
