нагнулася, щоб попестити пса по голові, побачила, як судомно стискається горло Одновухого, як болісно клекоче його паща, ніби пес хоче заговорити, хоче, але не може… лапи його розповзалися, як у щойно народженого щеняти, – і божевільний здогад холодним лезом прохромив Мартину душу.
– Джоше, за мною! Ходімо! – коротко наказала вона й на ватяних ногах пішла-побігла до коня, що мирно пасся на луці. Треба було поспішати, поки Великий Здрайця не отямився остаточно. Схоже, ТАМ йому теж добряче дісталося.
Услід жінці та собаці летів стогін упереміш із захопленими прокльонами.
10
Вони залишили Відень на світанку, потайки, як злодії. Та вони, власне, злодіями й були. Марта не знала, куди вони вирушили, але якийсь інстинкт погнав її на північний схід, через рівнини Словаччини, угорський Ліптов і далі – уздовж лівого рукава Чорного Дунайця до Нижніх Татрів.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
