вже рушили до виходу, коли якась дівиця, що випадково опинилася на прийомі – судячи з одягу й манер, дочка провінційного не надто заможного дворянина, – шепнула на вухо баронесі: «Не хвилюйтеся, ваша милосте, ваш чоловік уже все забув. Але надалі благаю – будьте обережніші…» Лаура помітила, що дівиця, мов ненароком, доторкнулася до руки Вільгельма – і барон раптом затнувся у дверях, здивовано подивився на дружину, оглянувся на зал поза ними; потім, схоже, хотів був повернутися, але передумав – і подружжя Айсендорфів поїхало у своїй кареті.
На великий подив і радість баронеси, вдома чоловік був з нею ласкавий і нічого не пам’ятав про те, що трапилося на прийомі. Слова дівиці цілком підтвердилися.
Тому, коли на черговому балу Лаура побачила смагляве обличчя, що промайнуло серед гостей, вона згадала його у зв’язку з пам’ятним випадком і відразу попрямувала до рятівниці. До кінця балу Лаура просто закохалася в Марту, і та наступного ж дня переїхала в маєток Айсендорфів й одразу ж зробилася товаришкою та довіреною подругою баронеси. Перші сумніви щодо походження Марти, яка назвалася молодшою дочкою зубожілого силезького шляхтича, якось самі собою вивітрилися, так само, як і здивування з приводу того, чому це дівчина з гарної родини подорожує сама, без супроводу; барон, котрий намагався щось заперечити дружині, невдовзі махнув рукою на її чергову примху – і молода Марта ґрунтовно оселилася в маєтку Айсендорфів.
Треба сказати, що баронеса, при всій своїй прихильності до нової компаньйонки, трохи побоювалася Марти, хоча не зізнавалася в цьому навіть сама собі. Недаремно ж розлючений Вільгельм фон Айсендорф, довідавшись про новий роман своєї дружини, у присутності Марти вмить ставав лагідним як ягня, геть забуваючи як про свою недавню лють, так і про її причину, поспішаючи вибачитися перед баронесою за те, що зірвався так безглуздо – зопалу й казна-чого!
«Відьма!» – думала часом Лаура про свою товаришку, і гнів, що пломенів у Марти в очах, коли вона утихомирювала барона, тільки переконував баронесу в цій думці.
Але баронеса була жінкою рішучою й не надто набожною, тож відьма, яка вірно служить їй, Лаурі, та справно відводить від неї гнів чоловіка, баронесу цілковито влаштовувала.
Отож Марта частенько одержувала в подарунок нові сукні, а іноді й перлове намисто, користувалася повною волею й не занадто обтяжувала себе якимись обов’язками, просто супроводжувала подружжя Айсендорфів на бали й звані вечори. Швидко призвичаївшись до вищого віденського світу, легко переймаючи або крадучи аристократичні манери, вона без особливих утруднень навчилася носити будь-яке вбрання з гідністю королеви, вести світські бесіди та бути в курсі всіх пліток (ну, саме це для підгальської злодійки було нйпростіше!). Про таке життя прийомна дочка Самуїла-баци із Шафляр могла тільки мріяти. І Марта з головою поринула у вишуканий вир балів, карнавалів, манірних виїздів і таємних пристрастей, що кипіли за фасадом зовнішньої респектабельності та благопристойності.
