з бляхою магістрату? Що сидить із Братами?
– Бачу. Ви хочете його заарештувати? Вам потрібна моя допомога?!
Здоровань саме спустошував черговий кубок міцного. По мокрому рум’янці його щік градом котилися сльози.
– Це Якоб Гонзалка, архіваріус ратуші. Два… ні, вже майже три дні тому зникла його дочка. Іскра Гонзалка, шести літ від роду. Батько прийшов до «Кульгавого Мірошника» напитися з горя.
– Я малефік. Розшук людей поза моєю компетенцією. Зверніться до ясновидців. Замовте лягавого волхва із приватної служби. Або просто вишліть на пошуки патрулі з собаками.
– Ви дозволите мені скінчити?
Сказано було чемно, але настільки твердо, що Андреа відчув миттєве замішання. Мовчки кивнув, налив собі кминної; не дивлячись, сипнув солі, розколотив. Випив без задоволення, немов Веселий Брат.
– Я забув відрекомендуватися. Ланд-майор Ернест Намюр із Кошицьких Намюрів.
– Андреа Мускулюс. Консультант лейб-малефіціуму.
– Радий знайомству. І запевняю вас, – ландвер’єр розщібнув верхній гачок мундира, смикнув волячою шиєю, – що ми зробили все необхідне. Патрулі з найкращими чеширськими хортами, ясновидиця… Меліс дуже розумна відьма! Не те, що столичні витівниці, але їй людину знайти – що мені кухоль пива хильнути. На жаль, анінайменших слідів. Як у воду впала. Втім, Ляпунь-водяника Меліс теж притисла: дід присягається, що дно чисте…
Із хвилину чаклун сидів мовчки, нашвидку прикидаючи, куди могла подітися дочка молодого архіваріуса. Щоб ні хорти, ні відьма, ні героїчний ландвер… Вирішила прибитися до цирку? Кочівні шагри звабили? Навряд чи. Згинула в лісі? Відьма б зачула, що життя припинилося. Якщо розумна баба, то й місце загибелі вказала б. «Малий народець» пустує? Від собак вони людину заховають, від ясновидиці – ніколи… Некромант у Чурих повіз, для «Страстей по Вівторку»?! Дурниці. Це в казках некроти дітей мішками тягають. І нащо їх, шмаркатих, красти, коли на будь-якому невільницькому ринку хоч легіон голопузих, бери досхочу… Знову ж таки, чужа мана в кожному разі слід залишить. Якщо тільки відьма не цілковита дурепа. Або якщо вона не в змові з викрадачем.
– Прошу пробачення, якщо ненароком скривджу, – Андреа нахилився до ланд-майора. Вдихнув палючий запах вина й ще чомусь ялинової смоли. – У вас, пане офіцере, в Ятриці різанини не трапляється? На вулицях уночі не грабують? З підпалами все гаразд?
– До чого ви хилите, майстре чаклун?
– До того, що зникла одна дитина. Якби зникли п’ятеро, семеро, десятеро дітей, можна було б грішити на безумця-зловмисника або звертатися до Нагляду Сімох. А так – одне-єдине дитя. Дочка архіваріуса. Ви вжили заходів, але вони принесли мало користі. Якоб Гонзалка – ваш близький друг?
– Ні.
– Родич?
– Жодним чином.
– Пане офіцер, ви розумієте, про що я?
Ландвер’єр кліпнув безбарвними віями. Він раптом
