пане офіцер. Мої здібності трохи іншого… е-е-е… профілю, ніж безкорислива допомога. Але – припустимо. Припустимо навіть, що я щиро хочу вам допомогти. І, всупереч бажанню, неспроможний це зробити. Розумієте?
– Ні. Не розумію.
Ландвер’єр гидливо скривився. Неслухняними пальцями заходився знову розщібати гачки тугого коміра. Мускулюс без ентузіазму стежив за його маніпуляціями. Ситуація дедалі більше нагадувала ідіотську баладу халтурника-трубадура: великий маг інкогніто приїздить у провінційне містечко, де чиняться жахливі викрадення й темні лиходійства, вулицями табуном бігають страшні таємниці, а доблесний воїн знемагає, борючись зі злом наодинці. Одна добра знайома малефіка дуже любила такі балади, що й послужило причиною розриву стосунків.
– Гаразд, я поясню. Ось ми зараз сидимо в «Кульгавому Мірошнику». П’ємо, розмовляємо. Але ви в цей час продовжуєте відповідати за порядок у Ятриці. Турбуєтеся про зниклу дівчинку; мабуть, думаєте ще про десяток подій дрібніших, про які мені знати зовсім ні до чого. Ви зайняті справою. Навіть зараз, розмовляючи зі столичною штучкою без честі й совісті. Вірно?
– Вірно, майстре чаклун. Саме в точку.
– Отож, я перебуваю в точнісінько такій ситуації. Тільки сфера моїх інтересів – інша. А турбот, повірте, нітрохи не менше. Якщо я бодай на мить відволічуся, зосереджуся на справі, істотнішій за чарку кминної та бесіду з люб’язним офіцером, якщо збільшу витрату мани… Наслідки виходять за межі вашої уяви. Втім, якщо хочете, я можу махнутися.
– Навести морок?
– Навіщо? Просто ви ненадовго опинитеся в моїй шкірі. З усіма моїми турботами, так ніби вони ваші. Бажаєте ризикнути, пане?
Він був хороброю людиною.
– Ну, якщо ви самі пропонуєте…
Якби Мускулюса збудили серед ночі, зв’язали йому шість пальців із десяти – мануальну фігуру бліц-рецепції він відтворив би, не замислюючись. Це перше, чого навчають мудрі наставники своїх учнів: «пересаджувати білого павіана на чужі плечі». Чаклун клацнув нігтями у волоссі, моторно ловлячи інстант-образ, і затис вертку здобич у кулаці. Образ дзижчав і вовтузився. Андре дочекався, поки інстант згорнеться в лялечку, легеньким щигликом скерував його в лоба ланд-майорові, якраз поміж ріденьких брів. Чоло Ернеста Намюра тріснуло – зрозуміло, на астральному рівні! – ландвер’єр охнув і застиг соляним стовпом, немов праведниця Гвізарма, що озирнулася на Гнилий Сатрапезунд.
Андреа чудово знав, що зараз відчуває офіцер.
Мерзлою брилою впав на плечі потрійний «крижаний дім», обпливаючи недогарком свічки під палом пристрастей. Давно-предавно Метка Леді, схиляючи голову під меч лілльського ката, зо зла прокляла панянок Лілля на тисячу літ наперед, і закляття донині не вивітрилося. Щоправда, був тут і плюс: родимки, бородавки, «винні плями» та ганебні клейма запросто сходять із дівок по тому, як вони полиняють… Але ж треба ще скріплювати дужки замків-замовлянь, не дозволяючи їм тоншати; наглядати за гвардійцями-охоронцями,
