кучерями Перелесника.
Мавка Годi!.. ой годi!..
Перелесник
В щирiй загодi
не зупиняйся, кохана, й на мить!
Щастя – то зрада,
будь тому рада, –
тим воно й гарне, що вiчно летить!
Танець робиться шаленим.
Звиймося!
Злиймося!
Вихром завиймося!
Жиймо!
зажиймо
вогнистого раю!
Мавка Годi!.. пусти мене… Млiю… вмираю.
(Голова її падає йому на плече, руки опускаються, вiн мчить її в танцi омлiлу.)
Раптом з-пiд землi з’являється темне, широке, страшне Марище.
Марище Вiддай менi моє. Пусти її.
Перелесник (спиняється i випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)
Хто ти такий?
Марище Чи ти мене не знаєш? –
«Той, що в скалi сидить».
Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть i зник у лiсi. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очi i з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.
Мавка Нi, я не хочу!
Не хочу я до тебе! Я жива!
«Той, що в скалі сидить»
Я поведу тебе в далекий край,
незнаний край, де тихi, темнi води
спокiйно сплять, як мертвi, тьмянi очi,
мовчазнi скелi там стоять над ними
нiмими свiдками подiй, що вмерли.
Спокiйно там: нi дерево, нi зiлля
не шелестить, не навiває мрiй,
зрадливих мрiй, що не дають заснути,
i не заносить вiтер жадних спiвiв
про недосяжну волю; не горить
вогонь жерущий; гострi блискавицi
ламаються об скелi i не можуть
пробитися в твердиню тьми й спокою
Тебе вiзьму я. Ти туди належиш:
ти блiднеш вiд огню, вiд руху млiєш,
для тебе щастя – тiнь, ти нежива.
Мавка (встає)
Нi! я жива! Я буду вiчно жити!
Я в серцi маю те, що не вмирає.
Марище Почiм ти знаєш те?
Мавка По тiм, що муку
свою люблю i їй даю життя.
Коли б могла я тiльки захотiти
її забути, я пiшла б з тобою,
але нiяка сила в цiлiм свiтi
не дасть менi бажання забуття.
В лiсi чується шелест людської ходи.
Ось той iде, що дав менi ту муку!
Зникай, Маро! Iде моя надiя!
«Той, що в скалi сидить» вiдступається в темнi хащi i там притаюється.
З лiсу виходить Лукаш.
Мавка йде назустрiч Лукашевi. Обличчя її вiдбиває смертельною блiдiстю проти яскравої одежi, конаюча надiя розширила її великi темнi очi, рухи в неї поривчастi й заникаючi, наче щось у нiй обривається.
Лукаш (побачивши її)
Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?
(Поспiшає
