разу Емма кивнула.
– Ви думаєте? – спитав Едисон.
– Так. Насправді я навіть маю чим вас потішити.
– Я дуже в цьому сумніваюся, – пробурмотів пес, але голову з лап усе-таки підняв, щоб побачити.
Бронвін розкрила пальто й сказала:
– Познайомтеся з передостанньою невикраденою імбриною – пані Сапсан. – Птаха вистромила голову на сонце й закліпала.
Настала черга тварин дивуватися. Дідра зойкнула, Буркун вереснув і заплескав у долоні, а кури залопотіли своїми ні до чого не придатними крильми.
– Але ж ми чули, що на ваш контур напали! – вигукнув Едисон. – Вашу імбрину викрали.
– Викрали, – гордо повторила Емма, – але ми викрали її назад.
– У такому разі, – Едисон вклонився пані Сапсан, – це надзвичайно велика втіха, мадам. Я ваш покірний слуга. Якщо вам потрібне місце, щоб перевтілитися, я радо проведу вас у покої пані Королик.
– Вона не може перевтілитися, – сказала Бронвін.
– Як це? – спитав Едисон. – Соромиться?
– Ні, – похитала головою Бронвін. – Вона застрягла в тілі птахи.
Люлька випала Едисону з рота.
– О ні, – промовив він тихо. – Ви в цьому впевнені?
– Вона вже два дні така, – відповіла Емма. – Я думаю, якби вона могла перевтілитися, то вже давно б це зробила.
Едисон зняв окуляри й подивився на птаху широко розплющеними від тривоги очима.
– Можу я її оглянути? – спитав він.
– Еді в нас – доктор Дуліттл, – пояснила емурафа. – Він усіх лікує, коли ми хворіємо.
Бронвін розгорнула пані Сапсан і поставила її на землю.
– Тільки обережніше з її поламаним крилом, – попередила вона.
– Авжеж, – кивнув Едисон. Огляд він почав з того, що повільно обійшов птаху довкола й роздивився її з усіх ракурсів. Потім великим мокрим носом понюхав її голову та крила. – Розкажіть, що з нею сталося, – врешті-решт попросив він. – І коли, і як. Розкажіть усе.
Емма взялася переповідати всю історію: як пані Сапсан викрав Ґолан, як вона мало не потонула у своїй клітці в океані, як ми її врятували від субмарини, якою керували витвори. Звірі захоплено слухали. Коли розповідь було закінчено, собака кілька хвилин збирався з думками, а потім видав діагноз:
– Її отруїли. Я в цьому не сумніваюся. Дали їй якийсь препарат, який штучно утримує її в тілі птаха.
– Серйозно? – спитала Емма. – А звідки ви знаєте?
– Викрадати й перевозити імбрин – небезпечна справа, коли вони в людській формі й можуть робити свої фокуси з зупиненням часу. А от у пташиній подобі їхні можливості дуже обмежені. Такою вашу директорку легко сховати, вона непримітна… становить значно меншу загрозу. – Він глянув на пані Сапсан. – Витвір, який вас викрав, бризкав на вас чимось? – запитав він у неї. – Рідиною чи газом?
Голова
