ковдри, Бронвін читала їм на ніч і цілувала в чоло. Здавалося, що її сильні руки створені для того, щоб пригортати їх у теплі обійми, а широкі плечі – щоб носити їх на собі. Але час для казок було вибрано невдало – і саме це вона сказала дітям.
– Чому, якраз час! – співучо-саркастичним тоном промовив Єнох. – Але давай цього разу без тих «Казок», краще розкажи казку про те, як вихованці пані Сапсан зуміли знайти дорогу без карти й харчів і їх не зжерли порожняки! Я просто мрію почути, чим закінчується ця історія.
– Якби ж пані Сапсан могла нам розказати, – зашморгала носом Клер. Вона вивільнилася з обіймів Бронвін і пішла до птахи, яка спостерігала за нами зі свого сідала на кілі перевернутого човна. – Що нам робити, пані директорко? – спитала Клер. – Будь ласка, станьте знову людиною. Прокиньтеся, будь ласка.
Пані Сапсан щось протуркотіла й погладила Клер по голівці крилом. До них підійшла заплакана Оливка.
– Пані Сапсан, ви нам потрібні! Ми загубилися, тут небезпечно, нам хочеться їсти, а в нас не лишилося ні дому, ні друзів, є тільки ми, і ви нам потрібні!
Чорні очі пані Сапсан заблищали, і вона відвернулася, ніби відсторонюючись.
Бронвін опустилася навколішки перед дівчатками.
– Сонечко, вона не може тепер обернутися. Але ми її вилікуємо, я тобі обіцяю.
– Але як? – зажадала знати Оливка. Її запитання відбилося від кам’яних стін, і кожна луна повторила його знову.
Емма підвелася.
– А я вам скажу як. – Усі очі повернулися до неї. – Ми підемо пішки. – Вона промовила це з такою переконаністю в голосі, що я мимоволі здригнувся. – Йтимемо і йтимемо, поки не прийдемо до містечка.
– А якщо міста не буде п’ятдесят кілометрів? – спитав Єнох.
– Тоді ми пройдемо п’ятдесят один кілометр. Але я знаю, що ми збилися з курсу не так далеко.
– А якщо витвори нас помітять з повітря? – поцікавився Г’ю.
– Не помітять. Ми будемо обережні.
– А якщо в містечку нас уже очікують? – спитав Горацій.
– Ми вдамо з себе нормальних. Нас не запідозрять.
– Мені це ніколи добре не вдавалося, – хихотнув Мілард.
– Міларде, а тебе взагалі ніхто не побачить. Ти будеш нашим розвідником, якого ми вишлемо вперед, і таємним постачальником усього необхідного.
– Злодій із мене доволі талановитий, – з певною гордістю погодився він. – Я справдешній майстер мистецтва спритності рук.
– А що буде далі? – кисло поцікавився Єнох. – Нехай ми понаїдаємося й матимемо тепле місце для сну, та все одно будемо як на долоні, відкриті, вразливі, безконтурні… а пані Сапсан, вона… вона досі…
– Ми якось знайдемо контур, – запевнила його Емма. – Для тих, хто знає, що шукає, існують віхи й дороговкази. Та якщо їх нема, ми знайдемо когось схожого на нас, незвичайного побратима, який покаже нам, де найближчий
