Туди і сюди йшли люди, котилися вози, і подекуди коні тягли сани. Смуги переходу були поділені мотузками, що кріпилися на вмерзлих у лід паколах. Хлопці підвели коней до початку переходу, і підручні старших переправи розділяли гурти, витримуючи поміж ними відстань. Іван витяг з торби припасену мотузку і, прив’язавши її до повода Гнідка, почав наближатися до льодової переправи. На льоду суцільним покривом лежали вмерзлі у лід дошки, а понад настилом з боків були натягнуті дебелі мотузки.
Гнідко не виказував ніякого занепокоєння, і коли прийшов час ступати на настил, Іван сміливо рушив, ведучи коня на довгому поводі. З обох боків рухалася упряж сотенного обозу, вигупуючи по настилу коліщатами, обрамленими металевими смужками.
Над переправою стояв гуркіт, змішаний з вигуками старших переправи і козацьких десятників. Гнідко небоязко ступав за Іваном, але весь час хотів наблизитися до нього, і козак, озираючись, сердито покрикував:
– Чого ти тулишся, дрисло такий?! Це тобі не через річечки переправлятися… Забув, як через Дніпро плив?..
По льоду тягнулися чотири змієподібних вервечки, дві – в один бік, а дві – в інший. Звідти, де рухалися вози та сани, було чути більш нервові крики їздових та неспокійне іржання коней. Коли до лівого берега лишилося зовсім небагато, в Івана трохи відлягло від серця, а Гнідко, побачивши зовсім поряд землю, несподівано гучно заіржав. Іван засміявся і, підтягуючи його до берега, промовив:
– А ти боявся!.. Я ж з тобою! Скоро будемо в Переяславі!
Відійшовши подалі від переправи, Іван перевірив збрую, заходився оглядати коня. Потім відламав шматок коржа, пригостив зголоднілого Гнідка.
В одному місці швидко зібралася сотня, і доки підходила решта обозу, Петро виставляв верхових у похідну лаву.
Невдовзі сотня рушила до Переяслава і зупинилася на його околиці. До міста поїхав Петро Гусак з десяткою козаків, і серед них була трійка товаришів: Іван, Олекса та Степан. Швидко прямували до середмістя, аби дати звіт перед полковником Капустою про прибуття сотні козацьких осібників[5]. Іван встигав розглядатися навкруги, запам’ятовуючи шлях. Місто виглядало охайним і немовби святковим. Було досить людно, і ближче до середини міста Петро перейшов на стишену ходу. Пава рухалася поважно, обминаючи наставлені попід будинками ридвани та гурти люду, що сновигали по вулицях, куди не кинь оком.
– Оце, хлопці, нам діла буде… Дивіться, скільки тиняється люду. Більш ніж у Чигирині! – якось весело вигукнув сотенний і, побачивши ряд гарно вдягнених дозорців, спішився та підійшов до когось зі старшин.
Після перемовин з козацьким старшиною охоронного полку Богдана Хмельницького Петро Гусак наказав козакам спішитися і чекати на нього десь поблизу. Впевненою ходою заспішив до гетьманської резиденції і в супроводі охоронця зайшов в особняк.
Козаки
Осібники – особливо навчені козаки.
