халабуду і швидко сказав козакам триматися позаду нього, а там, де він поправить черес, пильно оглянути віз і сани поряд. Назад пішов хутчіше, інколи зупиняючись, перепитуючи вартість товару. Проходячи повз продавців, за возом яких нібито ховався від козаків, Іван поправив черес і рушив далі, не дивлячись в їхній бік. Зупинився побіля одного з гуртів гультіпак, звідки йому було видно, що діятиметься побіля його «знайомих», і почав прислухатися до розмов, не встряючи зі своїми репліками. Коли побіля місця, означеного Іваном, піднявся галас, від гурту швидко відійшов чолов’яга і попрямував у протилежний бік. Іван, нібито чогось злякавшись, пішов у тому ж напрямку. Чоловік чимдалі прискорював ходу, а Іван, озираючись у бік галасу, також став поспішати. Коли підійшли до возів їхніх хлопців, Яровий миттєво настиг чолов’ягу і, приставивши до боку пістоля, велів:
– Ані руш! Не сіпайся… Хутко йди за воза!
Хлопцям моргнув, аби вони не встрявали, і, швидко обшукавши бранця, витягнув у нього з-за череса холош пістоля.
– Гарна цяцька! – задоволено мугикнув Іван і, крикнувши вольовим голосом до продавців, щоб подали мотузку, замотав бранцю руки і прив’язав до воза.
– Ану пригляньте цього підляшка! – звернувся він до хлопців, немовби до чужих, а сам поспіхом пішов туди, де донедавна стояв гамір при огляді возів.
Звідси вже, спішившись, козаки викочували вози з ряду продавців, а тих, котрі не так давно стояли, вдаючи із себе селян, пов’язаними всадили на свій віз. Іван швидко підійшов до сотенного і сказав, що є один підозрілий гультяй і його треба допитати. Швидко влаштували затримання. Частина з десятки козаків супроводжувала сумнівних поселян, а решта «ярмаркувала» до полудня. Від Петра Гусака знову з’явилися двоє верхових і, подавши знак забиратися з базару, поїхали далі.
За рогом якоїсь споруди Яровий підсів на віз і попрямував до свого пристанища у передмісті.
Тут на них чекав запізнілий обід, і хлопці, навіть не переодягнувшись, накинулись на гаряче вариво. Незабаром з’явився сотник Гусак. Після гарячого кулешу підійшов до вже переодягнених козаків. Похвалив за ревну службу та повідомив, що по місту їхня сотня затримала більше десятка ворожих вивідувачів, а серед них були й наймані вбивці.
У Переяславі в цей час перебувала польська комісія з перемир’я на чолі з воєводою Адамом Киселем, і члени її проживали в місті, були вільно розміщені на квартирування у городян. Одночасно сюди зібралося декілька іноземних послів, у тому числі з Угорщини та Московії. Окрім того, що побіля їхнього житла постійно несли варту охоронці з гетьманського полку, треба було оберігати їхнє життя під час прогулянок по місту. А ще – приглядати за ними, аби не мали зустрічей з якимись непевними особами.
Так, побазарювавши ще три дні, Іван, підійшовши до Гусака, сказав йому, що їх уже весь базар знає, що здогадуються про них.
